Унаслідок руйнівного землетрусу, який відбувся в Туреччині та на півночі Сирії 6 лютого, загинули понад 42 тис. людей і незчисленна кількість зазнала травм. Це викликало жах та величезне співчуття в усьому світі. «Пропозиції допомоги від ста країн, 7846 рятувальників з 77 країн на місці», – заявило турецьке МЗС після завершення першого тижня рятувальних робіт. Хоча Туреччина сприйняла кожен із цих жестів із вдячністю, одна країна має особливе значення: серед держав, які надали допомогу першими, була сусідня Греція. Останнім часом спілкування між цими країнами відбувалося в настільки агресивній манері, що деякі аналітики припускали можливість збройного конфлікту. «Ми можемо прийти одного разу, вночі, зненацька», – неодноразово казав турецький президент Реджеп Ердоган, поглядаючи на поближній Грецький архіпелаг. У грудні він погрожував завдати удару по Афінах новими ракетами «Тайфун» турецького виробництва, якщо Греція не буде «поводитися тихо». У відповідь розлючені грецькі політики заявили, що Туреччина поводиться радше як Північна Корея, ніж як країна – союзник НАТО. Заяви супроводжувалися різкими інтонаціями в медіа обох країн.

Після катастрофи на крайньому південному сході Туреччини все це тимчасово відійшло на другий план: провідні грецькі політики висловили співчуття. Вперше за багато місяців Ердоган прийняв телефонний дзвінок грецького прем’єр-міністра Кіріакоса Міцотакіса – після заяв кількамісячної давнини про небажання будь-коли з ним розмовляти. За тиждень після землетрусу міністр закордонних справ Греції Нікос Дендіас відвідав місце трагедії пліч-о-пліч зі своїм турецьким колегою Мевлютом Чавушоглу. «Підтримка з боку Греції не припиниться на цьому», – сказав він. «Греція зробить все для допомоги Туреччині, чи то в двосторонньому порядку, чи то як член ЄС». Чавушоглу подякував за «надлюдські зусилля» – було видно, що долучилися не лише рятувальники, а й усі греки.  

Це так: у багатьох грецьких містах люди стояли в чергах до пунктів збирання допомоги. Соціальні медіа рясніли турецькими та грецькими прапорцями під Twitter-дописами про співчуття й підтримку. Грецькі газети, зазвичай досить безпардонні в риториці, закликали допомагати, розповідали про грецькі команди рятувальників та розмірковували про можливість перезавантаження грецько-турецьких відносин. Турецька Hürriyet, яка, своєю чергою, зазвичай красномовно виступає проти грецьких політиків, написала на своїй першій шпальті великими літерами: «Efcharisto poli» – «Щиро дякуємо».

Історичні події також відбуваються з іншим сусідом: Вірменія надіслала допомогу, й уперше за 35 років було відкрито Аліканський прикордонний пункт – за іронією долі того разу через нього доправлялася турецька допомога під час землетрусу на вірменській стороні. Двосторонні відносини є напруженими не лише через османський геноцид вірмен, що його Туреччина не визнає, а й через турецьку військову підтримку Азербайджану в недавньому конфлікті.

Багато хто цими днями згадує 1999 рік

Багато хто цими днями згадує 1999 рік: зближення, яке тоді відбулося після не менш страшних підземних поштовхів на заході Туреччини, увійшло в історію як «дипломатія землетрусу». Ця подія також дала початок напряму досліджень конфліктів, які відтоді покликані з’ясовувати, за яких умов подібні стихійні лиха можуть сприяти позитивним зрушенням у міждержавних відносинах. Наприклад, аналізувалися шанси на діалог між Сполученими Штатами та Іраном після землетрусу на південному заході Ірану, що забрав життя 25 тис. людей у 2003 році, або вплив землетрусу 2005 року в Кашмірі, під час якого загинуло 86 тисяч, на індійсько-пакистанські відносини.

Але в жодному випадку не було зафіксовано розвороту на 180 градусів, як після землетрусу на північному заході Туреччини в серпні 1999 року, жертвами якого стали 18 тис. осіб. Греція негайно запропонувала допомогу, грецькі рятувальники одними з перших прибули на місце події. Співчуття було величезним. Місяць потому земля здригнулася в Афінах, значно слабше, але загинули 143 людини – тепер уже турецькі помічники були напоготові. Оскільки обидві країни є дуже вразливими до землетрусів, у них наявні відповідні спеціальні підрозділи.

Ця взаємна допомога була настільки визначною через те, що їй передувала безпрецедентна криза: 15 лютого 1999 року турецький загін особливого призначення схопив лідера-втікача РПК Абдуллу Оджалана, коли той виходив із території грецького посольства в столиці Кенії Найробі. Те, що Греція, вочевидь, надала притулок ворогові держави номер один, викликало безмежне обурення в Туреччині. Здавалося, підтвердилися звинувачення, які завжди відкидалися, в тому, що Греція підтримує РПК в нападах на турецьку державу.

В результаті троє грецьких міністрів були змушені піти у відставку. Але турецький гнів був таким сильним, що цілком імовірною видавалася війна – за 25 років після збройного конфлікту на Кіпрі, що призвів до поділу острова. Саме після цього критичного спаду настала «дипломатія землетрусу». Йшлося не лише про безпрецедентну хвилю взаємних візитів і заяв про дружбу, але й про конкретні рішення: Греція, зокрема, відмовилася від своєї принципової позиції проти надання Туреччині статусу кандидата в члени ЄС, щоби процес міг розпочатися.

2015 рік став початком дедалі більшого відчуження

Потепління у відносинах спостерігалося й у перші роки епохи Ердогана, але 2015 рік став початком дедалі більшого відчуження. Тема біженців викликала непорозуміння між Туреччиною та ЄС. З наявністю в країні найбільшої в світі кількості біженців – майже 4 мільйонів – пов’язані величезні проблеми, про що часто забувають за звинуваченнями, хоча й справедливими, в тому, що Ердоган інструменталізує питання біженців.

Але передовсім напруженість зумовлена геополітичними претензіями: в рамках стратегії Mavi Vatan («Синя вітчизна») Туреччина прагне задовольнити власні інтереси в Східному Середземномор’ї. Тим часом Греція 2019 року створила альянс із Кіпром, Єгиптом та Ізраїлем як з учасниками Газового форуму Східного Середземномор’я для інтенсифікації видобування та продажу наявних резервів газу. Туреччина, яка не визнає морські кордони з Грецією та Кіпром, залишилася поза ним.

У 2023 році виповниться 100 років після так званого обміну населенням

Нинішнє зближення дає цілком реальний шанс почати наново. Навіть попри те, що в обох країнах навесні мають відбутися вибори, в результаті яких голови обох урядів можуть втратити посади. В Туреччині зростає критика Ердогана, не останньою чергою через його кризовий менеджмент. Міцотакіс перебуває в центрі скандалу з прослуховуванням. Але склалося так, що про ведення передвиборчої кампанії за спиною в сусіда не може навіть ітися. До того ж турецький та грецький народи чітко дали зрозуміти, що не зацікавлені у ворожнечі.

У грецько-турецькій історії є приблизно однакова кількість єднальних і роз’єднувальних факторів, та значною мірою це спільна історія. У 2023 році виповниться 100 років після так званого обміну населенням – передбаченого Лозаннським договором вигнання 1,2 млн греків із Туреччини та 400 тис. мусульман із Греції. Значною мірою саме воно поклало край багатовіковому співіснуванню в Османській імперії. Десятиліттями вигнанці тужили за старою батьківщиною. Повага до спільної культурної спадщини та меншин, які ще залишаються в обох країнах, могли би стати гарними вихідними точками для покращення відносин, адже нині реісламізація візантійського Собору Святої Софії в Стамбулі викликає не менше критики, ніж поганий стан колишніх османських мечетей у Салоніках.

«Дипломатія землетрусу» може бути успішною лише тоді, коли переходить у конкретні кроки

Але «дипломатія землетрусу» може бути успішною лише тоді, коли переходить у конкретні кроки: міжнародній спільноті варто виступити з підтримкою. Саме Німеччина могла би відіграти тут важливу роль. Хоча недавно ця країна стала на бік члена ЄС Греції, однак традиційно є близьким партнером Туреччини. Співчуття до жертв, серед яких багато родичів німецьких громадян турецького походження, в Німеччині також велике. Власне, зараз саме час для німецького уряду підтримати врегулювання конфлікту в Східному Середземномор’ї. Включення Туреччини до Газового форуму могло б стати ключовим кроком у цьому напрямку.

Під час візиту Дендіаса турецький міністр закордонних справ розповів, що в 1999 році він, тоді ще звичайний громадянин, написав листа до журналу Time. В ньому він розмірковував про те, що Греції та Туреччині необов’язково чекати наступного землетрусу, щоб покращити свої відносини. Зараз слід повернутися до цієї точки зору. Саме такий підхід необхідно застосувати, щоб винести з жахливої трагедії щось позитивне.

Переклад з німецької Дар’ї Прусенко