«Занадто багато людей приїжджає», – заявив нещодавно канцлер Німеччини Олаф Шольц в інтерв’ю тижневику Der Spiegel. Суворий погляд канцлера на обкладинці журналу підкреслював серйозність його заяви: «Ми маємо нарешті масштабно депортувати тих, хто не має права залишатися в Німеччині».

Настільки однозначні слова з вуст глави коаліційного, трипартійного уряду були сприйняті як поворотний момент у внутрішньополітичних дебатах щодо міграції. Утім, сильні заяви Шольца багато в чому пояснюються більш глибокими політичними зрушеннями, що давно назрівали.

У червні Шольц пішов наперекір опозиції всередині власної правлячої коаліції і допоміг проштовхнути велику міграційну угоду про перебудову процедури надання притулку в Євросоюзі. Запропоновані нові правила дадуть змогу ЄС створити центри приймання заяв від біженців на зовнішніх кордонах союзу. У своїй промові перед Бундестагом Шольц заявив, що реструктуризація «повністю нефункціональної» європейської імміграційної системи стала «історичним» досягненням.

А нещодавно уряд Шольца запропонував ухвалити законопроєкт, який дасть змогу спростити депортацію: підвищується максимальний термін арешту перед депортацією, спрощується процедура висилки засуджених злочинців, а також запроваджується тимчасовий контроль на внутрішніх кордонах з метою обмежити невпорядковану міграцію. Шольц також дистанціювався від рішення надати фінансову допомогу неурядовим організаціям, які проводять операції з пошуку та порятунку людей у Середземномор’ї, наголосивши, що виділення коштів було схвалено парламентом, а не його урядом.

Настільки радикальний відхід від знаменитої «культури гостинності» («Willkommenskultur») 2015 року (коли німці масово вітали на залізничних вокзалах сирійських біженців) здебільшого мотивується високим рівнем міграції останніми роками. Німеччина вже давно вийшла на перше місце в Євросоюзі за кількістю прийнятих біженців. Кількість людей, які попросили гуманітарний захист у Німеччині, збільшилася на 1,4 млн осіб у період із 2021 до 2022 року. Це один із найрізкіших стрибків усього за один рік – починаючи з 2007-го, коли Федеральне статистичне управління Німеччини вперше почало публікувати ці дані. У 2023-му тенденція зберігається, і, з огляду на рецесію, що насувається, і обмеженість ресурсів на місцевому рівні, вона призвела до тектонічних зрушень у німецькій громадській думці. Заклопотаність імміграцією тепер охоплює весь політичний спектр: 44 відсотки німців вважають імміграцію найважливішою проблемою, що стоїть перед країною.

44 відсотки німців вважають імміграцію найважливішою проблемою, що стоїть перед країною

Тим часом майже дві третини виборців незадоволені роботою коаліційного уряду. Опитування громадської думки показують, що ксенофобська партія «Альтернатива для Німеччини» (AfD) утвердилася як друга найсильніша партія в країні. Це стало очевидним на нещодавніх земельних виборах у Баварії та Гессені: партії коаліційного уряду зазнали значних втрат, а представництво консервативних християнських демократів і вкрай правої партії AfD розширилося.

Крім тиску з правого боку, перед Шольцем зараз постала й інша політична проблема: наприкінці жовтня колишня лідерка крайніх лівих Сара Вагенкнехт оголосила про створення нової партії. Вагенкнехт народилась і виросла у Східній Німеччині та уже давно стала однією з центральних фігур у посткомуністичній партії «Ліві» (Die Linke). Вона відома своєю увагою до виборців з робітничого класу, консервативними соціальними цінностями, критикою військової допомоги Україні, а також гучними закликами обмежити міграцію.

2021 року Вагенкнехт, часта і красномовна гостя німецьких ток-шоу, опублікувала книгу, сповнену нападок на лівих лібералів (вона називає їх «самовпевненими у власній правоті»), яка миттєво стала бестселером. Згідно з поточними опитуваннями громадської думки, цілих 27 відсотків німецьких виборців замислюються про те, щоб підтримати нову партію Вагенкнехт.

Жорсткі заяви Шольца майже безсумнівно призведуть до відчуження його партнера по правлячій коаліції – Партії зелених

На цьому тлі зміна риторики Шольца з приводу імміграції схожа на відчайдушний пошук стоп-крана. І хоча у бездіяльності завжди є своя ціна, у дій вона теж є. Наприклад, жорсткі заяви Шольца майже безсумнівно призведуть до відчуження його партнера по правлячій коаліції – Партії зелених, яка пишається тим, що вітає мігрантів.

Крім того, Шольц стикається всередині власної партії з хвилею критики, що піднімається. Молодіжне крило Соціал-демократичної партії присягнулося чинити опір посиленню імміграційних правил і оголосило, що «немає ніякого сенсу наслідувати правих». Крім того, спротив з боку громадянського суспільства, релігійних лідерів і прогресивних ЗМІ, який спостерігався раніше, підвищує політичні ризики при виборі більш жорсткої позиції в міграційному питанні.

Утім, поки що ескалація конфлікту на Близькому Сході змінює ґрунт під цими дебатами. Через складне поєднання подій війна в Газі змусила багатьох німців засумніватися в правильності раніше недоторканної імміграційної політики. І в результаті поляризація поступилася місцем політичному консенсусу.

ХАМАС вбив понад тисячу цивільних осіб в Ізраїлі, і це викликало шквал обурення у багатьох в німецькому суспільстві. Але при цьому багато хто був шокований тим, що подібні настрої зовсім не були одностайними. У значної частини іммігрантів у Німеччині (які часто мають сімейні зв’язки в країнах Близького Сходу і проживають у неблагополучних міських районах) оцінки і симпатії виявилися радикально іншими.

Після атаки 7 жовтня Федеральна асоціація департаментів вивчення та збору інформації про антисемітизм зареєструвала понад 200 антисемітських інцидентів у Німеччині, включно з підпалом синагоги. А в берлінському районі Нойкельн одна ісламська асоціація сумно прославилася тим, що роздавала на вулиці солодощі, щоб відсвяткувати жорстокість ХАМАС. Для багатьох німців цей сплеск антисемітизму став ударом у серце самої ідентичності країни, набутої після Голокосту: проти ідеї «більше ніколи не повториться». І водночас цей сплеск слугує, здавалося б, незаперечним доказом проблем з інтеграцією мігрантів. Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр висловив спільні настрої, нагадавши суспільству, що кожен, «хто живе тут, має знати про Освенцим і розуміти відповідальність, яка лежить на нашій країні».

Саме тому дивовижним (і не дуже тонким) чином обурення з приводу поведінки небагатьох легітимізувало розворот міграційної політики, який може негативно вплинути на тисячі людей. Невідомо, чи збережеться цей консенсус, чи радикального зсуву в риториці та діях буде достатньо, щоб заспокоїти стурбоване суспільство. Але поки що очевидно, що німецька «культура гостинності» стала несподіваною побічною жертвою війни Ізраїлю і ХАМАС.

(с) Project Syndicate 2023