Інтерв’ю провів Філіп Кауперт

Ви зараз є «спецпредставником з питань соціально-демократичного оновлення» фракції S&D в Європарламенті. Що для вас означає це оновлення?

Вся Європа опинилася в ситуації, подібній до нашої. Нинішня криза не національна, а всеєвропейська, ба навіть всезахідна. Те, що ми бачимо в США з рухом MAGA, відбивається і на нас. Підйом ультраправих, а також брак у нас енергії та сенсу змушує нас ставити фундаментальні питання. Хто ми? За що ми боремося? Як нам врятувати не тільки європейську соціал-демократію, а й саму європейську демократію?

Тому ми в нашій фракції вирішили, що недостатньо написати спільний маніфест за три тижні до виборів. В ньому ми просто повторюємо гасла: соціальна справедливість, справедлива трансформація, соціальна екологія. Потрібна глибша рефлексія. По-перше: що ми зробили не так? Якщо ти програв усі вибори, отже, щось не працює. По-друге: чому ми взагалі є соціал-демократами? Що ми хочемо змінити? І по-третє: як?

Політика має бути не лише транзакційна, тобто як реакція на потреби чи страхи – вона має бути трансформативна

Політика має бути не лише транзакційна, тобто як реакція на потреби чи страхи – вона має бути трансформативна. Ми маємо формувати порядок денний, а не просто реагувати на той, який нам нав’язують. Інакше ми весь час гратимемо на полі суперника. А ми хочемо грати також вдома, на власному полі, але для цього спочатку потрібно переосмислити, що для нас дім. Хай як це парадоксально, націоналістичні ультраправі краще за нас вміють взаємодіяти через кордони. Вони діють на міжнародному рівні, а ми, самопроголошені інтернаціоналісти, вічно розрізнені. Цій суперечності треба покласти край, інакше ми програватимемо і далі.

В ті кілька днів, що ви провели в Німеччині, ви спілкувалися з політиками та інтелектуалами з СДПН. Вони зараз працюють над новою програмною заявою, яка має бути готова в 2027 році. Чи можуть такі довгострокові програми бути орієнтиром?

Річ не тільки в програмі. Головне тут – самоаналіз, тобто ті самі питання, які ми ставимо собі і у Франції, і у всій Європі: хто ми і яке бачення пропонуємо? Так, надійна політична програма потрібна. Але конкретним політичним заходам має передувати осмислення цінностей і спільне розуміння політики. СДПН зараз особливо важко: вона мусить робити висновки з минулих виборів і з настроїв у Німеччині, водночас керуючи країною. Це породжує суперечки не тільки про зміст, а й про час.

Коли ти в уряді, особливо на других ролях, ти відповідаєш за рішення, які не завжди ухвалюєш, і при цьому стикаєшся з численними кризами. Проте не можна жертвувати довгостроковим мисленням заради виживання тут і зараз. Ми у Франції занадто часто так робили: тактично реагували на кризи, нехтуючи глибшим оновленням. Звичайно, так можна переживати кожну наступну хвилю, але в результаті бракуватиме змісту для програми трансформації. Всі, з ким я тут розмовляв, розуміють, що за тактичними помилками чи окремими темами ховається глибока криза соціал-демократії як такої. І її саме пора вирішити.

Багато хто стверджує, що соціал-демократи та лівоцентристи втратили підтримку робітничого класу, який дедалі частіше голосує за ультраправих. Як змінити цю тенденцію?

Власне, в цьому суть проблеми. Робітничий клас змінив політичні вподобання: колишні виборці соціалістів у Франції тепер голосують за ультраправих. Але це не лише криза соціал-демократії, це криза самої демократії. Західні демократії багато десятиліть були стабільні, тому що давали робітникам головну обіцянку: краще життя завдяки праці. Ця обіцянка довгий час виконувалася, приносила добробут і довіру до демократії. Тепер її порушено. А коли її порушують, росте популізм.

Робочий люд має бачити, що майбутнє, де можливе покращення, за демократією

Більше не можна просто казати: “No pasarán”. Морального обурення замало. Ми повинні зрозуміти, чому робітник заводу в Мічигані або на півночі Франції, який все життя голосував за лівих, тепер підтримує Трампа або Ле Пен. Відповідь така: він більше не бачить прогресу і гідності в демократії. Тож оновлення соціал-демократії означає повернення до її витоків. Робочий люд має бачити, що майбутнє, де можливе покращення, за демократією. Інакше демократія слабшає, а ультраправі стають робітничою партією – що, власне, й відбулося. Це смертельна загроза не тільки для соціал-демократії, а й для демократії як такої.

Звичайно, зараз робітничий клас не такий, як раніше: більш розмаїтий, розрізнений, індивідуалізований. Ми повинні усвідомити цю трансформацію і перестати романтизувати минуле. І ми повинні чітко визначити, за кого і проти кого ми боремося. Сьогодні ми стикаємося з явищем, яке я називаю «капіталізмом самотності». Великі цифрові платформи домінують не тільки в політичному дискурсі, але й у повсякденному житті. Їм вигідно роз’єднувати та ізолювати людей, а це підриває солідарність, основу соціал-демократії. Вони зосереджують владу в своїх руках, як-от Ілон Маск або Комуністична партія Китаю з TikTok, де бізнес-інтереси поєднуються з ідеологічним впливом. Щоб захистити демократію, ми повинні знати, за кого ми боремося і проти кого.

Перейдімо до французької політики. Там, здається, дуже напружена ситуація. Як ви її оцінюєте? І чи думаєте балотуватися на наступних президентських виборах?

Вибори-2027 – питання життя й смерті для французької демократії та європейського проєкту загалом. Перемога Марін Ле Пен або іншого кандидата від ультраправих сил є абсолютно реальною. Верхньої межі їхньої підтримки вже немає. Це означає, що кожне рішення, яке ухвалюється сьогодні, має бути серйозним, чого французькій політиці часто бракує. Історія оцінюватиме нас за тим, що ми робимо зараз – або не робимо. В разі колапсу французької демократії захитається весь європейський демократичний проєкт.

Тому мета наших дій має бути чітка: запобігти цьому колапсу. Соціал-демократія повинна показати, що вона є справжнім захисним валом демократії. Так, ми поділяємо переконання консерваторів в необхідності ефективної оборони проти агресії Путіна. Але наше розуміння «оборони» цілісне: вона включає військову силу, соціальну згуртованість та екологічний перехід. Це три стовпи захисту демократії. Тільки ми пропонуємо таке всеосяжне бачення, і це наша альтернатива антидемократичним силам. Я у Франції працюю над тим, щоб розвивати цей підхід без сектантства, без догматизму. Для цієї боротьби нам потрібні всі, хто вірить в демократію, навіть ті, хто в минулому голосував за Макрона.

Бути «проти ультраправих» замало. Люди мають розуміти, за що ми виступаємо.

Що буде на особистому рівні, я поки не знаю. Але зараз не має бути мови про чиїсь амбіції, зараз треба запобігти краху. Вибір нині не між перемогою і поразкою, а між оновленням і руйнуванням. Щоб все вдалося, ми спочатку повинні з’ясувати, хто ми. Бути «проти ультраправих» замало. Люди мають розуміти, за що ми виступаємо. Дехто знає нас як тих, хто за соціальну справедливість або за підвищення заробітної плати, але наша політична ідентичність розмита, а от у націоналістичних сил – дуже чітка. Ця чіткість є відсутньою частинкою нашого пазлу.

І наостанок що ви можете сказати про ультраліву партію La France Insoumise в контексті боротьби за демократію і чи можлива співпраця з нею на майбутніх виборах?

Якщо ти борешся за демократію, тобі не можна об’єднуватися з антидемократичними силами. Ми тоді подаруємо перемогу ультраправим. Вони просто вкажуть на нашу непослідовність: «Ви звинувачуєте нас в авторитарності або близькості до Путіна, а самі об’єднуєтеся з популістами, які виступають проти ЄС і європейської оборони». Бути соціал-демократом – означає насамперед бути демократом. Це відрізняє нас від лівопопулістів. Стираючи цю різницю, ми втрачаємо свою ідентичність, що неправильно не тільки в моральному сенсі, а й в стратегічному.

Тому ніяких союзів з La France Insoumise (LFI). Це гарантована поразка. Якщо кандидат від LFI вийде в другий тур президентських або парламентських виборів, ультраправі точно переможуть. І навіть якби кандидата висунули ми (але в союзі з LFI. – Прим. ред.), ми би втратили моральну перевагу. Нас звинуватили би в співучасті з силами, які грали на найгірших популістських настроях. Так, рішення відмовитись від такого альянсу теж має свої мінуси. Але послідовність забезпечує більшу довіру в довгостроковій перспективі. Я подбаю про те, щоб не було «нечітких стратегій». Люди заслуговують на ясність.

Зрештою, виборці сумніваються не стільки в нашій компетентності, скільки в нашій щирості. Ефективна політика може вирішити проблеми з довірою до дій, але проблеми зі щирістю – ні. Треба, щоб люди були впевнені, що ми маємо на увазі саме те, що кажемо, навіть якщо це має свою ціну. Я б хотів, щоб французькі соціал-демократи знову посіли належне їм місце в європейській соціал-демократичній родині. Ми повинні перестати вдавати радикалів, коли в опозиції, і лібералів, коли при владі. Скажіть людям правду про те, хто ви. В довгостроковій перспективі люди віддають перевагу справжнім, а не політичним шоуменам.

Переклад з німецької Дар’ї Прусенко