Знову про те саме? Але ж усі вже погодились. З 2035 року ЄС більше не допускатиме до експлуатації нові легкові й легкі вантажні автомобілі з двигунами внутрішнього згоряння. Старі автомобілі можна буде використовувати й далі і, до речі, купувати вживані. Це важливе уточнення, бо хтось знову запустив ту саму хвилю, що з сумнозвісним «законом про опалення». Немає заборони на подальше використання існуючих систем опалення, тобто автомобілів. Не потрібно викидати те, що ще працює. Тільки нові автомобілі повинні обходитися без двигунів внутрішнього згоряння.

Принаймні так були вирішили. Але тепер дискусія розгорілася знову, бо все пішло не за планом: розвиток електромобілів уже деякий час буксує, а автомобільні концерни та постачальники дедалі частіше б’ють на сполох. Уже кажуть, що 2035 рік – це занадто самовпевнено, крайній термін треба посунути або взагалі скасувати. Насправді причина невдач – не цілі (цілком реалістичні), а занадто малі кроки на шляху до них, але це мало кого хвилює. Від млявої розробки нових моделей не більше користі, ніж від нічного припинення програм підтримки або нерішучої розбудови зарядної інфраструктури. Європейські підприємства та політики рухаються занадто повільно, конкуренти не тільки наздогнали, а й подекуди вже випередили їх. То чи варто ще збавляти темп?

А от як саме досягти цілей, ще треба узгоджувати. Можливо, необхідне наразі розширення використання гібридних автомобілів справді полегшить перехід невпевненим користувачам. З огляду на зниження цін на чисту електрику та можливе зростання цін на паливо, проблема домінування автомобілів з двигунами внутрішнього згоряння може за десять років вирішитися сама. Вже зараз заряджання вдома зазвичай є дешевшим, ніж заправка паливом. Але це не означає, що треба відмовитися від цілі розширити використання відновлюваних джерел енергії.

Це не прискорить розвиток технологій. Не вирішить жодної проблеми.

Якщо зараз не визначитися з загальним курсом, то в середньостроковій перспективі становище багатостраждальної галузі може ще погіршитися. Тоді нинішня дискусія ризикує стати поганим прикладом політичної комунікації. Цапом-відбувайлом, за давньою, але небезпечною традицією, стане Брюссель. Європа, Європейський союз – це справді не самоціль. Однак нині Європа – єдиний спосіб захиститися від дедалі частіших атак ззовні та зберегти геоекономічні позиції. І заважати прогресу – не найкращий варіант у такій ситуації. Це не прискорить розвиток технологій. Не вирішить жодної проблеми.

Звичайно, пріоритетом має бути збереження виробництва в Європі і, відповідно, робочих місць. Перш ніж щось перебудовувати й адаптувати до майбутнього, треба пересвідчитися, що взагалі є що адаптувати. Тож необхідно вимагати кращої підтримки галузі та просувати ключові технології, такі як напівпровідники, програмне забезпечення або автономне водіння. Адже й тут ми плентаємося позаду китайських конкурентів. Політики повинні співпрацювати з підприємствами та профспілками, а не вносити ще більшу плутанину, послаблюючи цілі.

Про справді нагальні потреби останнім часом говорять напрочуд мало. Натомість багато – про те, що можна відкласти або скасувати. Але з таким підходом дехто ризикує сильно програти. Для ультраправих усі чисті технології як більмо на оці, бо ж треба вести культурну війну довкола кліматичних питань. Тут вони одностайні з лобістами викопного палива. Це до вподоби московському «цареві», який має дедалі більший вплив на громадську думку. При цьому Європа, на відміну від інших, не заперечує (і навряд чи буде) сам факт зміни клімату. Вона сумнівається не в наявності проблеми, а в методах її вирішення. Занадто нереалістичні, занадто дорогі, занадто обтяжливі для населення. Звучить знайомо? Не просто так. Ці дискусії ведуться за методичкою лобістів.

Навіть частина консервативного табору починає підтримувати ідею «відмови від відмови». Втім, про те, щоб ставити хрест на електромобілях загалом, не йдеться. Але якщо переважна більшість підприємців, працівників і навіть політиків переконана, що майбутнє за електромобілями, то навіщо сумніватися? Це відлякує інвесторів, бентежить споживачів і грає на руку правим.

Загроза полягає не тільки в побічній шкоді для кліматичної політики. Промисловій політиці невпевненість теж не на користь. Хіба хиткий курс зацікавить того, кого не хвилює клімат? Ми повинні бути єдиним гравцем і встановлювати правила. Але ми цього не робимо. Ми відстаємо насамперед від КНР, яка розглядає електрифікацію не як захід кліматичної політики, а як стратегічну бізнес-модель в автомобільній галузі. Поки ми тут сперечаємось, Китай рухається вперед. КНР не тільки домінує на ринку, але й контролює основні ланцюги постачання акумуляторів. Збавити темп зараз означає бачити Китай на ринку й завтра. Економіка, орієнтована на майбутнє, повинна забезпечувати робочі місця та добробут, пропонувати нові можливості, а ще боротися проти зміни клімату. Одне без іншого неможливе. Послаблювати цілі – двічі  (з погляду економіки та екології) помилкове рішення.

Продовжувати як раніше не вийде, бо визначає курс не сама Європа

Звичайно, треба бути відкритими до технологій і коригувати курс відповідно до нових розробок, щоб не стати обмеженими. Але не слід обманювати себе і вихлюпувати дитину разом з водою: під цим гаслом часто ховають бажання продовжувати як раніше. Але продовжувати як раніше не вийде, бо визначає курс не сама Європа. Ми мусимо тримати і курс, і темп, хоча б заради робочих місць.

Наша головна проблема – політична гойдалка: спочатку чіткі заяви, потім сумніви, потім нові суперечки, в результаті невизначеність. Знову мимоволі згадується закон про опалення. Так діла не буде. Споживачі чекають, підприємства почуваються покинутими. Мільярдні інвестиції можливі тоді, коли є чіткі плани. Ті, хто купуватиме нові автомобілі, хочуть бути впевнені в експлуатаційних витратах і вартості при перепродажі. Якщо ставка на відстрочку не зіграє, в 2035 році нам загрожують не тільки недосягнуті кліматичні цілі, але й утрата робочих місць. Якщо ми переконані, що майбутнє за електромобілями, то навіщо збавляти темп і бентежити населення? Конкуренти не сплять, вони нас давно обігнали. До речі, є важливий нюанс, про який ніхто не говорить. Спроби залучати працівників, які бояться за робочі місця, до загальної перебудови і планування та гарантувати їм провідну роль в збереженні й розвитку промисловості шляхом підвищення кваліфікації негайно викликають звинувачення в бюрократії. Ми точно хочемо саме такого майбутнього?

Нині є потреба в грамотному поєднанні промислової та кліматичної політики: активній сировинній політиці, циркулярній економіці, підтримці європейських заводів з виробництва акумуляторів, широкому асортименті продукції, який зробить перехід доступним навіть для споживачів з обмеженим бюджетом. Крім того, електрифікація вимагає більш вигідних і стабільних цін на енергію. Більшість європейських підприємців, профспілок і політиків сходяться на думці, що майбутнє за електрикою. Це логічно не тільки з погляду кліматичної політики. Регіон, який не має запасів викопного палива, почувається дедалі менш комфортно серед авторитарних держав, схильних до шантажу. Тож ми маємо перестати послаблювати цілі, плодячи сумніви, і почати реалізовувати їх із значно більшим ентузіазмом.

Переклад з німецької Дар’ї Прусенко