В Казахстані 1 липня набула чинності нова конституція, що, за словами президента Касим-Жомарта Токаєва, стало символом початку «нової ери в історії» країни. Формальних ознак цього достатньо: тепер у Казахстані є і новий однопалатний парламент з новою назвою (Құрилтай), і нова партія влади «Әділет» («Справедливість»).

Проте відчуття новизни вже дуже девальвувалося. Нескінченні оновлення стали улюбленим політтехнологічним прийомом адміністрації президента. Але за всіх змін «Новий Казахстан» («Жаңа Қазақстан»; так називається концепція розвитку країни) все одно стоїть на старому фундаменті. Черговий доказ цього – нещодавній вердикт Конституційного суду, який дає Токаєву можливість обнулити свої президентські терміни і ще раз балотуватися в 2029 році. Президент розуміє, що експерименти зі спадкоємцем чи іншими сценаріями передачі влади можуть погано закінчитися, а тому залишає відкритими всі варіанти.

Жаңа Қазақстан 3.0

Обнулення президентських термінів Токаєва, яке 7 липня ухвалив Конституційний суд, видається головною подією політичного життя Казахстану останніх місяців. Але від початку це був цілком очікуваний сценарій, улюблений для автократів у всьому світі. Нехай раніше Токаєв говорив, що не збирається залишатися при владі після 2029 року, – дані в інтерв’ю обіцянки не мають сили, що юридично зобов’язує.

Обнуленню передувала низка важливих змін, які мають на меті остаточно перебудувати політичну систему Казахстану під Токаєва. По-перше, у країні ухвалили нову конституцію. Президент, за його словами, особисто (лояльні джерела зазвичай додають слово «скрупульозно») редагував фінальну версію.

По-друге, відбулася парламентська реформа: Сенат розпущено, а 23 серпня відбудуться вибори до нового однопалатного Құрылтаю.

По-третє, перебудовано партійну систему. У травні відбувся установчий з’їзд нової партії влади «Әділет», яку очолив колишній керівник адміністрації президента Айбек Дадебай. Вже через місяць стара правляча партія «Аманат» («Заповіт предків»), яка налічує приблизно 800 тис. членів і наслідує назарбаївську «Нур Отан» («Світло вітчизни»), саморозпустилася та влилася до складу «Әділет». Нова політична сила з гордістю оголосила, що вже отримала понад 785 тис. заявок на вступ. Задум влади відомий: вони хочуть повністю позбутися назарбаєвського минулого правлячої партії.

Після серпневих парламентських виборів Токаєву залишиться додати лише фінальні штрихи: перезібрати уряд та призначити віце-президента (ця посада повернулася до казахської політики після довгої відсутності). До того ж він може прояснити ситуацію з обнуленням своїх термінів – наприклад, оголосити позачергові президентські вибори.

Таким чином, до кінця 2026 року Токаєв остаточно переформатує політичну систему під себе. При цьому істотно зміниться небагато. Переписування конституції не змінило головного: президент у Казахстані, як і раніше, контролює всі гілки влади, а його повноваження практично безмежні. Парламент залишається під президентським контролем, друкуючи лише потрібні закони, а нова партія влади просто поглинула стару разом із більшістю її адміністраторів.

Це вже друге перезавантаження режиму за Токаєва. Воно знадобилося йому, щоб позбутися відчуття тимчасовості конструкції, зведеної ним у відповідь на антиназарбаївські протести січня 2022 року. Тоді зміни проводилися поспіхом і зводилися переважно до «деназарбаєвізації» влади.

Токаєв взяв на себе керівництво Радою безпеки, змусивши Нурсултана Назарбаєва остаточно піти на пенсію. З конституції зникли всі згадки про титул єлбаси («лідер нації»), який носив перший президент. Столиця з Нур-Султан знову перетворилася на Астану. А правляча партія «Нур Отан» провела ребрендинг. Водночас президентський термін обмежили одним семирічним мандатом без права переобрання, а родичам глави держави заборонили обіймати високі посади у владі.

У 2022-му Токаєву було потрібно терміново запропонувати суспільству новий образ влади. Через чотири роки він пропонує вже іншу конструкцію – не тимчасову латку після кризи, а модель, розраховану на тривалий термін. Токаєв цементує себе у новій політичній конструкції, намагаючись переконати, що нинішні правила гри встановлюються надовго.

Шал, кет

Зовнішньо в політичній системі Казахстану не залишилося сліду від Нурсултана Назарбаєва. Однак повністю стерти його спадщину неможливо: у серці режиму, як і раніше, знаходиться ставленик Назарбаєва. При цьому Токаєв упорався зі своїм завданням навіть краще, ніж перший президент міг собі уявити у 2019 році, коли залишав свою посаду.

Головним гаслом протестів січня 2022-го в Казахстані була фраза «Шал, кет» («Старий, забирайся»). Токаєв скористався енергією вулиці і справді позбавився всіх старих у владі. Але в результаті він сам зайняв місце найстарішої людини системи. Його становище «нового» президента після Назарбаєва ніби омолоджує, але Токаєв – ровесник Володимира Путіна, йому теж 73 роки. На цьому фоні казахстанська еліта виглядає порівняно молодою: середній вік членів Ради безпеки становить 55 років проти 64 у Росії та 57 у сусідньому Узбекистані.

Після 2022 року ровесників Токаєва на вершині влади практично не лишилося. 86-річний Назарбаєв втратив статус єлбаси, всіх довічних привілеїв та політичного імунітету. Він залишається в Казахстані, але живе в режимі «не турбувати»: лише зрідка виходить на люди, коли треба з’явитися на виборчій дільниці, випустити чергові мемуари чи, скажімо, відкрити нову мечеть.

У тінь також пішли родичі та наближені Назарбаєва, причому найнеприємніших для себе сценаріїв їм вдалося уникнути. Ні доньки експрезидента Дарига та Алія, ні сестра Аніпа не стали фігурантками кримінальних справ (хоча така перспектива проглядалася), але практично зникли з публічного поля.

Динара та Тимур Кулібаєви – середня донька Назарбаєва з чоловіком – зберегли свій бізнес, але тепер несуть додаткове соціальне навантаження щодо модернізації інфраструктури у регіонах своєї активності. Племінники першого президента – бізнесмен Кайрат Сатибалди та силовик Самат Абіш – не уникли судів з різних приводів, але й для них все закінчилося цілком благополучно: перший вийшов за УДЗ, другий відбувся умовним терміном.

Уникнув в’язниці, повернувши до держбюджету майже 150 млрд тенге ($317 млн), і великий бізнесмен Кайрат Боранбаєв – колишній сват Дариги Назарбаєвої. На політичних важкоатлетів, які не контролювали фінансові потоки (Аскара Маміна, Ахметжана Єсимова, Даніала Ахметова, Імангалі Тасмагамбетова), чекала тиха відставка. На цьому тлі найбільше дісталося колишньому всесильному голові Комітету нацбезпеки Каріму Масімову: його засудили на 18 років за держзраду і спробу перевороту, якою вважали заворушення січня 2022 року.

В результаті з усієї назарбаївської когорти в строю залишився лише сам Токаєв. Він став гарантом безпеки старих еліт від апетиту тих, хто нещодавно прийшов до влади. Така роль важлива не лише для внутрішньої стабільності, а й з погляду відносин із Москвою: перше покоління казахстанської еліти десятиліттями було тісно пов’язане з Кремлем, а Назарбаєв досі регулярно зустрічається з Путіним.

Тобто для того щоб побудувати по-справжньому постназарбаївський режим, Токаєву доведеться позбавити систему самого себе. А це для нього надто ризиковано. За сім років у владі президент нажив собі достатньо недоброзичливців: для одних він людина, яка зрадила Назарбаєва, для інших – уособлення назарбаївської спадщини та головна перешкода на їхньому шляху до повної влади.

Нові люди

Разом із звільненням від назарбаївської спадщини в Казахстані відбулася зміна поколінь еліт. Донедавна країною правили ті, хто стояв при владі ще під час розвалу Союзу та перших днів незалежності. Нині їм на зміну прийшов клас молодих технократів, народжених у 1980-х: люди без власного політичного капіталу та фінансових імперій.

Показовим зрізом цієї нової еліти є політрада нової партії влади «Әділет». Її лідер, 46-річний Айбек Дадебай, усю кар’єру пройшов поряд із Токаєвим – від Сенату до Адміністрації президента. До керівництва також увійшли архітектор ідеології «Нового Казахстану», заступник голови адміністрації президента Ерлан Карін (49 років), голова «Казахтелекому» Багдат Мусін (39 років), великий бізнесмен Андрій Лаврентьєв (47 років).

Показовою є поява у цьому списку 35-річного мільярдера Шахмурада Муталіпа, який з кінця 2025 року послідовно скуповує найбільші промислові активи країни. Незрозумілі джерела грошей бізнесмена та його зв’язки з оточенням Токаєва наводять журналістів-розслідувачів на припущення про те, що насправді йдеться не про самостійного олігарха, а про керуючого чужими капіталами.

Вже зараз у кадровій політиці «Нового Казахстану» з’являються призначення, які слабо вписуються в початкові обіцянки оновлення. Наприклад, нова конституція забороняє близьким родичам президента обіймати високі посади у владі. Але до політради «Әділет» увійшла бізнесвумен Дана Медеуова – племінниця Токаєва. Її поява в публічному полі – перший прецедент, який тестує межі нових правил.

За реалізацію реформ теж відповідають представники вже нового покоління управлінців: прем’єр-міністр Олжас Бектенов (46 років), голова Нацбанку Тимур Сулейменов (48 років), голова правління АТ «Самрук-Казина» Нурлан Жакупов (у свої 46 він очолює ключовий холдинг країни і займається IPO). Все це чиновники, які виросли всередині державної системи та зобов’язані кар’єрою нинішньому президентові.

Загалом нове покоління управлінців є класом виконавців, а не політиків. Вони прийшли не для того, щоб заперечувати керівництву країни, обмежувати владу президента та будувати демократію. Їхня мета – створення ефективного держкапіталізму за сінгапурським чи китайським зразком: системи, де всі ключові процеси автоматизовані, а важелі управління жорстко замкнуті на президентську адміністрацію.

Передчуття безвиході

Обнулення термінів Токаєва ще не означає, що він обов’язково балотуватиметься ще раз у 2029 році. Звичайно, це був би найпростіший спосіб вирішити проблему з транзитом влади. Але є ще кілька сценаріїв, з яких Токаєв обиратиме, орієнтуючись на те, що відбувається в країні та за її межами.

Казахстанські політологи люблять описувати Токаєва як вдумливого китаїста-стратега, який прораховує дії на роки вперед і свідомо тримає оточуючих у стані невизначеності. Але, найвірогідніше, за цією таємничістю ховається нерішучість.

Головний урок для Токаєва – доля Назарбаєва. Його попередник дуже рано й надто докладно описав механізм власного транзиту й в результаті втратив контроль за процесом. Тому план Токаєва полягає у відсутності конкретного плану, в усякому разі публічного.

Президент може балотуватися ще раз у 2029 році, а може й піти на дострокові вибори вже зараз. Може призначити наступника (мабуть, для цього до конституції повернули посаду віце-президента), а може й не призначати. А можливо, він взагалі придумає собі на зміну якийсь колективний орган управління.

Навіть якщо Токаєв вибере найпростіший варіант із обнуленням, йому важливо, щоб еліти якнайдовше вірили в існування альтернатив. Невизначеність дозволяє зберігати ініціативу.

Щоправда, час працює проти нинішнього президента. Назарбаєв невипадково вибрав у наступники досить літню людину. Токаєв виглядає молодшим за Назарбаєва, але 73 роки – це надто багато для будівництва повноцінного персоналістського режиму та претензій на роль нового єлбаси.

Саме тому Токаєв демонстративно дбайливо ставиться до спадщини попередника. Після заворушень 2022 року він міг набрати додаткові очки на публічному розриві з Назарбаєвим, але віддав перевагу іншому шляху. Родичі колишнього президента зберегли волю. Ба більше, у липні 2026 року ім’ям першого президента назвали, незважаючи на можливі репутаційні витрати, головну мечеть країни. Таким чином Токаєв формує негласний контракт зі своїм майбутнім наступником: саме так одного разу мають вчинити і з ним самим.

Ця стаття вперше вийшла на сайті Берлінського центру Карнегі та публікується з дозволу правовласника