Це геополітична сенсація. Менш ніж через два місяці після гучного створення Мекканський альянс (об’єднання трьох впливових держав регіону: Саудівської Аравії, Туреччини і Пакистану) вперше задіяв передбачену статутом клаузулу про воєнну підтримку. Йдеться про допомогу Саудівському Королівству в обороні проти єменських хуситів. Саудівські об’єкти вже давно під прицілом цих досвідчених в бойових діях проіранських ополченців. Були напади на важливу для світової економіки нафтову інфраструктуру.

Для «мекканського близькосхідного НАТО» це не просто перше випробування. Прагнення до стратегічної автономії спонукає його до операції, пов’язаної з дуже великим ризиком, як політичним, так і воєнним. Поки незрозуміло, скільки військ і техніки насправді надішлють Туреччина (член НАТО) і Пакистан (південноазійська ядерна держава), але в будь-якому разі ця війна вже їхня власна через офіційну участь. Якщо хуситів не вдасться зупинити, то й поразка теж буде їхня – у вигляді втрати престижу, що, ймовірно, матиме серйозні наслідки для обох режимів, на які й без того відчутно тиснуть зсередини їхніх країн.

Мекканський альянс, укладений трьома державними лідерами (наслідним принцом Мохаммедом бін Салманом, президентом Ердоганом і прем’єр-міністром Шаріфом) в священному місці – не що інше, як формування постамериканського регіонального порядку. Міцний союз поміркованих регіональних держав має хоча б частково замінити собою ненадійних американців, які втягли саудівців в війну з Іраном. Ця війна підриває саму суть бізнес-моделі арабських країн Перської затоки. Іранські ракети зруйнували образ «острова блаженних» на буремному Сході. Альянс спрямований як проти агресивного Ірану, так і проти непередбачуваного Ізраїлю. Ер-Ріяд розраховував відновити власний потенціал стримування. Проти хуситів, втім, ця стратегія поки що практично не працює.

З 2022 року Сана й Ер-Ріяд були в ситуації no peace, no war. Втручання Королівства в справи південного сусіда, катастрофічне для єменського цивільного населення, але успішне для саудівських збройних сил, було тимчасово припинено.

В 2026 році війна з Іраном поклала край цьому крихкому modus vivendi. Через блокаду Ормузу суттєво зросло стратегічне значення протоки Баб-ель-Мандеб («Ворота сліз»), яка сполучає Аравійський півострів з африканським континентом. Королівство стало відправляти більшу частину свого експорту нафти кінцевим споживачам в Азію саме через цю протоку. Хуситам же це дало можливість вирватися з ізоляції. Крім підтримки іранських союзників, їхній інтерес полягав в тому, щоб обернути цю нову географію на свою користь. Відмова Ер-Ріяда в відновленні роботи їхніх портів і аеропортів стала приводом для їхнього вступу в війну.

Те, що для Ірану стало полегшенням – відкриття нового фронту – в Королівстві викликало страх оточення

Те, що для Ірану стало полегшенням – відкриття нового фронту – в Королівстві викликало страх оточення. Ракети раптом почали летіти з півночі й з півдня. Попри найнаполегливіші заклики, колишні американські захисники Королівства відмовилися втручатись. А для самостійної боротьби саудівські збройні сили заслабкі. Відповідно до девізу «big toys, small boys», військо може мати найдорожчу зброю, але стратегічно триматися на короткому повідку. В палацах Аравії досі живе пам’ять про королівські династії, повалені генералами.

Турецько-пакистанська інтервенція, ймовірно, дасть змогу Ер-Ріяду перепочити. Але прагнення до стратегічної самостійності пов’язане з ризиком нових конфліктів. Таким чином, наслідний принц робить all-in в війні, якої насправді хотів уникнути. Цілі війни досі не визначено. Чи йдеться про те, щоб раз і назавжди позбутися загрози з боку хуситів? Чи лише про те, щоб переломити хід єменської громадянської війни? Втручання може ще більше розпалити рух «Ансаралла». Воєнна міць хуситів нині набагато серйозніша, ніж була з десять років тому, коли саудівці втручалися минулого разу. На відміну від того часу, зараз вони вже можуть частково самостійно виробляти ракети та дрони. Тоді теж було так: почати війну легко, а закінчити важко. Коаліція з десяти держав не впоралася з ополченцями. Чи нині все інакше?

Саме нерівність боротьби є головною проблемою для Королівства. Ер-Ріяд надзвичайно тісно інтегрований у світову економіку. Удари по енергетичній інфраструктурі – це удари просто в серце економічної моделі. Що ж до хуситів, то вони вже 22 роки ведуть безперервний конфлікт у вкрай складних умовах. Вони ніби створені для виснажливої війни з великими втратами. Наслідний принц же мусить спочатку підготувати до війни своє суспільство, яке живе з продажу нафти.

З ідеологічного погляду посилення ескалації може зіграти на руку «Ансараллі». Правляча родина хуситів вважає себе хашимітськими нащадками Пророка. Легітимність саудівського панування над святими місцями заперечується з релігійних міркувань. Тобто війна отримує неприємну конфесійну складову. Не можна з упевненістю стверджувати, що панування хуситів закінчиться на кордоні Ємену, що цей рух не зможе, як колись сам Пророк або (за іронією історії) родина Аль-Саудів, захопити Аравійський півострів з тилу.

Що довше триватиме ця війна, то вигідніше для єврейської держави

Для Туреччини й Пакистану це втручання також досить ризиковане. Можна припустити, що обидві держави уникатимуть відправки великих військових контингентів на південь Аравійського півострова. Принаймні на початку брудну роботу мають виконувати єменські найманці. Всередині країн війну навряд чи схвалять. Громадська думка в регіоні віддає належне хуситам за опір ізраїльтянам і американцям, але тепер вони втягуються в те, що злі язики, ймовірно, назвуть мусульманською братовбивчою війною.

До речі, Ізраїль, мабуть, готується відкорковувати шампанське. Тель-Авів відкрито вважає Туреччину й Пакистан ворожими державами. Поки сам Ізраїль має трохи спокою посеред війни, його вороги з сунітського альянсу непрямо воюють проти його заклятого ворога – Ірану. Це величезний стратегічний виграш для Нетаньягу, який був опинився в безвиході напередодні виборів. Що довше триватиме ця війна, то вигідніше для єврейської держави. В тіні ескалації, можливо, буде легше вплинути на хід подій як на окупованих палестинських територіях, так і в Лівані та на півдні Сирії.

Крім того, було б наївно відокремлювати загострення війни в Ємені від війни в Перській затоці. Для Ірану хусити – ключовий союзник, уже давно важливіший за «Хезболлу». Загнане в кут терористичне угруповання, яке набирає бійців з шиїтської меншості Лівану (ледве півтора мільйона душ), непорівнюване за воєнною міццю з 30-мільйонною квазідержавою «Ансаралла» на півдні Аравійського півострова. Ісламська Республіка, яка перебуває під надзвичайним тиском, практично не має інших варіантів, крім шукати порятунку в ескалації конфлікту, тобто в підтримці хуситів. Повернутися до старого хаменеїстського ступору означало би чекати на смерть економіки. Активізація Мекканського альянсу тепер загрожує прямим конфліктом з Туреччиною і Пакистаном.

Отже, конфлікт у Ємені вписується в загальну картину спіралі ескалації, яка з 7 жовтня 2023 року закручується дедалі швидше. Від Леванту через Перську затоку й Аравійський півострів аж до Африканського Рогу: скрізь палають вогні війни, конфлікти дедалі більше переплітаються між собою і підсилюють один одного. Мекканський альянс був спробою протистояти поширенню анархії і зробити власну безпеку менш залежною від Вашингтона. Однак більша стратегічна автономія означає й більшу воєнну відповідальність. Саме в Ємені вирішиться, чи зможе альянс виконати своє призначення, чи сам потрапить у вир війни, яку прагнув стримати.

Переклад з німецької Дар’ї Прусенко