Наприкінці листопада Алеппо – символ відновленого панування сирійського президента Башара Асада – став ареною драматичного наступу повстанців, який зруйнував ілюзію стабільності режиму. Під гаслом «Стримування агресії» бойовики Хайят Тахрір аш-Шам (ХТШ) несподівано розпочали операцію, що швидко ліквідувала багаторічний контроль режиму на заході Алеппо та призвела до повернення контролю над самим центром провінції 30 листопада. Одночасно підконтрольні Туреччині фракції Сирійської національної армії (СНА) скористалися моментом, щоб запустити кампанію «Світанок свободи», спрямовану проти курдських районів на півночі та сході Алеппо. Ці два наступи порушили регіональну стабільність, послабивши сили Асада і посиливши напруженість в і без того крихкому регіоні.

Відновлення бойових дій після майже десятирічного відносного затишшя оголило фундаментальні слабкості режиму Асада, підкресливши його залежність від зовнішньої підтримки і нездатність самостійно забезпечити стабільність. Опозиційні угруповання продемонстрували відновлену силу, змусивши регіональні та міжнародні зацікавлені сторони переглянути свої стратегії. Незважаючи на перегрупування сил Асада в районі міста Хама, яке, за повідомленнями, було захоплено бойовиками ХТШ 5 грудня, наступ підкреслює хиткість влади режиму. Для європейців, які бажають налагодити відносини з Асадом, це слугує суворим попередженням: нормалізація – це стратегічна помилка, що не забезпечить ані стабільності, ані стримування міграції.

Тріщини у броні Асада

З моменту повернення контролю над Алеппо та іншими територіями у 2016 році режим активно створював ретельно опрацьований наратив: Асад переміг, і Сирія стабільна та безпечна! Проте останні події зруйнували цю ілюзію. Фактична відсутність опору з боку сил Асада в перші дні наступу виявила серйозні структурні проблеми. Швидкі успіхи ХТШ оголили слабкість армії режиму, а також його залежність від зовнішніх гравців, таких як Іран і Росія. Сирійські збройні сили, погано оснащені та перевантажені, не змогли ефективно відреагувати, залишивши ключові райони вразливими. Ситуацію погіршив вакуум безпеки, викликаний частковим перекиданням сил «Хезболли».

На тлі спроб реорганізувати сили Асада будь-який контрнаступ, ймовірно, дуже залежатиме від посиленої допомоги Тегерана і Москви – допомоги, яка обходиться дорого.

Реакція Росії, хоча й критично важлива, виявилася стриманою. Російські авіаудари забезпечили деяку підтримку ослабленим силам Асада, але заклик Москви до «швидкого відновлення конституційного порядку» вказує на обмежену готовність до більш значного втручання. Це може бути пов’язано з переорієнтацією ресурсів Росії на Україну або спробами використати вразливість Асада для просування свого порядку денного, пов’язаного з налагодженням взаємодії між Асадом і Ердоганом.

Іран, найімовірніше, посилить свою участь, розгорнувши допоміжні ополченські формування для зміцнення позицій Асада. Однак така залежність від Тегерана обмежує автономію сирійського лідера, позбавляючи його можливості зберігати «розважливе мовчання», яке він демонстрував під час війни між Ізраїлем і «Хезболлою». Тим часом Ізраїль може спробувати використати нестабільність у своїх інтересах, але існує ризик, що це підштовхне Асада до ще більшої залежності від Ірану, ускладнюючи зусилля США та ОАЕ щодо зниження впливу Тегерана.

Опозиція: возз’єднання чи нова фрагментація?

Операція «Стримування агресії» була явно добре спланована. Координовані дії на землі, використання дронів і чітко сформульована мета операції – запобігти подальшим атакам режиму – вказують на тривалу і ретельну підготовку.

З одного боку, наступ в Алеппо пожвавив сирійську опозицію, продемонструвавши її здатність кинути виклик режиму – вперше з 2016 року. Операція ХТШ, ймовірно, мала кілька цілей: зміцнення позиції на випадок переговорів Туреччини з Асадом, зниження внутрішнього невдоволення серед цивільного населення і звільнення територій для розміщення переміщених осіб з Ідлібу. Ці успіхи відновили авторитет опозиції, надавши їй важелі впливу на зацікавлені сторони.

З іншого боку, операція «Світанок свободи» відобразила різницю в цілях Анкари. Туреччина скористалася хаосом в Алеппо, щоб просунути свої завдання, зокрема проти курдів. Успіхи в Тель-Ріфаті дозволили Туреччині відтіснити курдські сили і зміцнити буферну зону. Але зростаючий вплив ХТШ може становити довгострокові ризики для Анкари.

Незважаючи на видиму єдність, опозиція залишається глибоко роздробленою. Конфлікти між ХТШ і підконтрольними Туреччині фракціями з питань управління та ресурсів можуть підірвати їхні успіхи. Без єдності та чіткої стратегії опозиція ризикує втратити момент, дозволивши Туреччині диктувати подальший перебіг подій.

Високі ставки для майбутнього Сирії

Повернення Дональда Трампа на пост президента США вносить значну невизначеність у політику Вашингтона в Сирії. Призначення Тулсі Габбард на посаду директорки національної розвідки свідчить про можливе пом’якшення підходу до сирійського режиму. Це може послабити позиції опозиції, загрожуючи стабільності регіону.

Для Європи урок зрозумілий: стабільність у Сирії неможлива без принципового і довгострокового підходу. Політика ЄС «Три ні» – нормалізації, реконструкції та пом’якшенню санкцій – залишається ключовим інструментом запобігання ризикам. Європі слід посилити підтримку поміркованої опозиції, гуманітарну допомогу та заходи щодо забезпечення відповідальності за воєнні злочини, щоб сприяти стабільності в регіоні.