Інтерв’ю брав Нільс Геґевіш

Пакистан нещодавно підписав оборонну угоду з Саудівською Аравією. Що вона дає ядерному Пакистану?

Насамперед я хотів би застерегти від автоматичного використання терміна «ядерний» в розмові про Пакистан. Цей термін спотворює картину. Багато західних оглядачів бачить міжнародні альянси крізь призму холодної війни, отже, акцентує увагу на таких поняттях, як розширене стримування або ядерний щит. Але тут ця логіка не працює. Те, що ми бачимо, – це кодифікація відносин, які існують уже давно. В Саудівській Аравії десятиліттями базувалися війська Пакистану, і саме Саудівська Аравія завжди була для Пакистану одним з головних джерел економічної підтримки.

Тож в новинах ця угода іноді виглядає більш значущою, ніж є. Я вважаю її скоріше еволюційною, ніж революційною. Вона дає Ер-Ріяду впевненість, що найпотужніша в військовому плані мусульманська держава – на його боці. А для Ісламабада вона є підтвердженням, що Саудівська Аравія і далі буде одним з його найближчих стратегічних партнерів. На тлі нестабільності Близького Сходу арабські держави продовжують шукати сильних і надійних партнерів, і саме цю роль виконує Пакистан.

Що ви маєте на увазі під «нестабільністю» Близького Сходу?

Порушення хиткої рівноваги, в якій регіон перебував після Другої світової війни. Криза за кризою: Арабська весна, громадянська війна в Лівії, руйнівний конфлікт в Ємені, а тепер і війна в Газі. Регіон охоплює хаос. Іран уже давно є проблемою для країн Перської затоки, а недавня 12-денна війна ще більше порушила рівновагу. Ізраїль взагалі напав на суверенну територію Катару, що надзвичайно занепокоїло арабські держави.

Угоду довго готували, тому її не можна вважати негайною реакцією

Саму угоду готували задовго до недавніх подій, тому її не можна вважати негайною реакцією. Але в нинішній мінливій, нестабільній ситуації такі угоди цінні самі по собі. Цілком природно, що держави, які почуваються вразливими, шукають надійних партнерів, і Саудівська Аравія не виняток.

Чи можна сказати, що Пакистан тепер відіграватиме більш активну роль на Близькому Сході?

Я б не називав це «більш активною роллю». Пакистан завжди брав участь у житті Близького Сходу. І в 1960-ті роки, і в 1970-ті, і в 1980-ті Пакистан постійно був присутній в регіоні. Його зовнішня політика спиралася на три основні стовпи: Сполучені Штати, Китай і партнерів з Перської затоки (плюс Туреччина). Отже, нова угода – не розрив, а продовження. Новим є хіба те, що відносини стали ще більш формалізовані, але співпраця як така існує вже багато десятиліть.

Повернімося до ядерного питання, бо воно в центрі уваги Заходу. Чи збирається Пакистан запропонувати Саудівській Аравії ядерний щит?

Не схоже. Навпаки, пакистанська сторона швидко спростувала новини, де був натяк на таку можливість. Угода не передбачає ні того, що Саудівська Аравія готується до ядерної війни, ні того, що їй потрібен ядерний щит. Це припущення випливає з західного мислення: США пропонували своїм союзникам розширене ядерне стримування. Але більша частина світу не мислить такими категоріями, годі казати про Пакистан. Особисто я не вірю, що Пакистан коли-небудь всерйоз розглядав надання ядерного щита Ер-Ріяду, як і будь-кому іншому.

Можливо, ця угода – зародок «мусульманського НАТО»?

Як на мене, це перебільшення. Це не початок «мусульманського НАТО» або її ісламського еквівалента. Просто угода, яка кодифікує тривалу безпекову співпрацю. Для Саудівської Аравії ця угода, схоже, має переважно символічне значення. Вона показує світові, що Ер-Ріяд має кількох сильних партнерів в галузі безпеки, а не залежить від одного союзника.

Дехто вважає цю угоду противагою Ізраїлю та США. Для Пакистану це означає вихід на нову геополітичну арену?

З погляду Пакистану ця угода не для того, щоб бути противагою будь-кому. Вона для того, щоб підтвердити тісні відносини з давнім партнером. Пакистанські солдати вже давно тренуються і служать пліч-о-пліч зі саудівськими колегами.

Найбільше значення ця угода має для Південної Азії. Індія за минулі десять років поглибила відносини з Саудівською Аравією, і це непокоїть Ісламабад. Пакистан історично є партнером країн Перської затоки та впливовим членом Організації ісламського співробітництва. Нова угода має допомогти відновити баланс. Заява Пакистану, що напад на одного вважатиметься нападом на обох, адресована Індії. Після недавніх сутичок Ісламабад хоче дати зрозуміти Нью-Делі, що воєнна агресія проти Пакистану матиме серйозні наслідки, і не тільки воєнні, а й дипломатичні.

Якщо дивитися ширше, яку роль Пакистан зможе відігравати в багатополярному світі, що нині формується?

Це одне з головних питань нашого часу. Країни середньої ланки, тобто ті, що мають певну вагу, але не є наддержавами, мусять орієнтуватися в світі, де тон задає суперництво між США та Китаєм. І найбільша проблема для них – уникнути ситуації, коли їх змусять приєднатися до котрогось табору. Таким державам доведеться обрати на майбутнє стратегію multi-alignment. Це означає взаємодіяти з усіма сторонами (США, Китаєм, Європою тощо) замість обирати одну. Нинішня національна стратегія безпеки Пакистану чітко наголошує, що «політика таборування» для нього неприйнятна. В економічному плані Пакистан занадто залежний від кількох партнерів, щоб дозволити собі ексклюзивність. Його торгівля і фінансова стабільність рівною мірою залежать від Китаю, США та Європи. Тому Ісламабад дотримується концепції «кооперативної геоекономіки»: зменшення напруги, сприяння спільним інвестиціям та створення економічної взаємозалежності, і до того ж завдяки своєму географічному положенню виступає як логістичний вузол.

Відносини з Китаєм особливо тісні, а потужна підтримка Пекіна в конфлікті з Індією ще зміцнила їх

Відносини з Китаєм особливо тісні, а потужна підтримка Пекіна в конфлікті з Індією ще зміцнила їх. При цьому відносини з Вашингтоном, в минулому напружені, тепер знову поліпшуються. А угода з Перською затокою – сигнал, що Пакистан хоче підтримувати й поглиблювати зв’язки в усіх напрямках. Проте з сусідами все й досі трагічно складно: Афганістан ізольований, Іран під санкціями, а відносини з Індією заморожені. Попри це Пакистан може діяти як посередник, використовуючи своє географічне положення, інвестиційні проєкти або навіть співпрацю в галузі безпеки.

А яка можлива роль Німеччини та Європи загалом в зовнішній політиці Пакистану?

Європа має непогані шанси за умови, що готова діяти. В часи нестабільності ті, хто проактивно пристосовується, може здобути реальний вплив. Ті ж, хто тримається за минуле, ризикують втратити право голосу. Європа могла б отримати значну користь, укладаючи угоди про вільну торгівлю, розширюючи інвестиції та залучаючи Пакистан, але не змушуючи його обирати між Європою та Китаєм. Завдяки ініціативі «Один пояс, один шлях» Пакистан має відповідну інфраструктуру, тож чому б Європі не скористатися цим? Європейські та китайські компанії могли б навіть разом працювати над деякими проєктами.

Головне – уникати логіки «або-або». Якщо Європа наполягатиме на ній, значна частина Азії обере Китай. Крім того, Європі слід навчитися прагматично відокремлювати різні питання одне від одного. Вона побоюється Росії та Китаю, і небезпідставно, але безпекові питання не виключають економічних переваг взаємодії з Китаєм. Інакше Європа ризикує не відігравати жодної ролі в майбутньому Азії.

Переклад з німецької Дар’ї Прусенко