В ніч на 10 вересня чергова російська повітряна атака на Україну набула нових рис. Російські дрони не тільки безпосередньо атакували Україну, а й увійшли до повітряного простору Польщі. Оперативне командування Збройних сил Польщі офіційно це підтвердило. Через загрозу з боку російських дронів у Польщі тимчасово закрили повітряний простір чотирьох аеропортів: Жешува, Любліна та двох столичних аеропортів. Під найбільшою загрозою перебували Підляське, Мазовецьке та Люблінське воєводства.

Російські дрони у небі над державами НАТО не є новиною. Ще у березні 2022-го дрон радянського виробництва «Стріж» впав у околицях Загреба у Хорватії. Для того щоб дістатися аж туди, дрон пролетів над територіями Румунії та Угорщини. Неодноразово (у 2023 та 2024 роках) російські дрони, а подекуди й літаки фіксувалися у повітряному просторі Латвії, куди потрапляли через Білорусь. Над Румунією російські дрони спостерігали у 2023, 2024, 2025 роках. Цьогоріч це навіть надихнуло румунських політиків на зміни до законодавства, що дозволяють прискорити процедури ухвалення рішень про збивання невизначених дронів над румунською територією. У Литві російський дрон був виявлений за 100 км від білоруського кордону поруч з полігоном Гайжюнай у 2025 році. Навіть Німеччина підозрює, що російська сторона використовувала свої розвідувальні безпілотники для шпигування за постачанням озброєнь Україні, а також для розвідувальних операцій в районі авіабази НАТО в Гайленкірхені та військової авіабази Манхінг у Баварії у 2024 та 2025 роках.  Зрештою, і для Польщі російські дрони та ракети не є чимось новим. Вони вже спостерігалися у польському небі і у 2023, і у 2024, і у 2025 роках.

Тоді чому події ночі з 9 на 10 вересня стали важливим прецедентом у міжнародних відносинах та тригером цілої низки різнорідних політичних та безпекових процесів?

Такий прецедент створює вікно можливостей і для інших держав Альянсу, що потерпають від російського втручання

Передусім тому, що Варшава вперше не лише визнала порушення кордонів власного повітряного простору, доклала зусиль, щоб збити російські дрони, але й ініціювала застосування статті 4 Північноатлантичного договору, що наголошує: «Сторони будуть консультуватися одна з одною щоразу, коли, на думку будь-якої з них, територіальна цілісність, політична незалежність або безпека будь-якої з Сторін опиниться під загрозою».

Такий прецедент створює вікно можливостей і для інших держав Альянсу, що потерпають від російського втручання, і знімає табу на обговорення протидії російським дроновим атакам, які є лише одним з елементів гібридної війни Росії проти Європи. Визнання наявної проблеми, усвідомлення, що кожна держава Альянсу не є самотньою – перший (хоч і дуже запізнілий) крок до її комплексного вирішення. Держави щонайменше Східного флангу НАТО тепер можуть докладати колективних зусиль для захисту свого неба і вимагати того ж від союзників по Альянсу. Важливо, що ініціатором процесу стала саме Варшава, адже найбільшу економіку і військову потугу регіону – Польщу – інші держави регіону сприймають як лідера.

Кроки, до яких вдалась Польща, – це, звісно, не застосування статті 5 Північноатлантичного договору, яка передбачає колективну відповідь. Але сподіватися на статтю 5 кожного разу було б марним. Вона передбачає необхідність консенсусу усіх держав Альянсу, а такої солідарності бракує – навіть на рівні держав регіону. Щонайменше Угорщина, хоча й підтримала Польщу, проте скористалася з атаки на сусідів, щоб знову просувати свій наратив про необхідність примирення з Росією. Обережною є й позиція Словаччини: там на рівні міністра закордонних справ припустили, що дрони, які залетіли до Польщі, могли бути не спрямовані на саму Польщу, а просто «відхилилися від курсу» або «мали на меті повернутися до України».

Такі розбіжності в оцінках засвідчили, що частково Москва досягла своїх політичних цілей. Тест на реакцію Альянсу засвідчив: із солідарністю й надалі можуть виникати проблеми. І якщо вони проявилися навіть на регіональному рівні, то важко сподіватися на те, що солідарні рішення будуть ухвалені на рівні трансатлантичних союзників.

Водночас є й позитивний бік справи. По-перше, загроза, яку до цього вважали гіпотетичною чи спекулятивною, тепер унаочнилась. Про це говорять, вже не використовуючи елегантні дипломатичні евфемізми, а отже, є надія на те, що вона у своїй неприкритій реальності стане більш зрозумілою і для пересічного центральноєвропейця. Є шанс, що уряди держав регіону, а може, й у цілому – уряди держав Європи та керівництво ЄС отримають більше підтримки для ухвалення не завжди популярних, але необхідних рішень щодо підвищення оборонних витрат.

Це може спонукати держави НАТО переймати більше українського досвіду, сприймати Україну як контрибутора європейської та трансатлантичної безпеки

Ще одним позитивом є те, що очевидним фактом стала висока ефективність України у подоланні дронових атак – українці відбивають масовані атаки регулярно і почасти менш дорогими засобами, ніж ті, що були застосовані Польщею (за повідомленнями медіа, у відбитті дронової атаки у Польщі ключову роль зіграли нідерландські F-35). Це може спонукати держави НАТО переймати більше українського досвіду, сприймати Україну не лише як реципієнта безпекової допомоги, але й як контрибутора європейської та трансатлантичної безпеки.

Зрештою, атака на Польщу продемонструвала необхідність колективними зусиллями захищати українське небо. Хоча б над Західною Україною. Якби це було предметом відповідальності не лише України, а й її західних сусідів, то російські дрони не мали б шансу перетнути кордон з Польщею. Натомість частково вивільнились би українські засоби протиповітряної оборони, які могли б надалі використовуватися на сході та півдні України.

Однак і в Росії розуміють, що польський прецедент може обернутися посиленням східного флангу НАТО та актуалізацією питання захисту українського неба, тож докладатимуть зусиль для нівелювання цього ефекту. Дронові атаки російська сторона посилюватиме інформаційно-психологічними атаками.

Реакцію Польщі та НАТО російські пропагандисти маркуватимуть як заслабку, щоб культивувати розчарування та ресентимент в українцях. Це і зараз не посилює бойового духу, а колись після війни може бути успішно інструменталізоване для досягнення цілей, яких росіяни не змогли досягнути танками, ракетами і дронами.

Дронові атаки російська сторона посилюватиме інформаційно-психологічними атаками

У Центральній Європі Москва теж сіятиме розбрат. Реакція Угорщини та Словаччини вже засвідчила брак солідарності. Ймовірно, після парламентських виборів у Чехії восени цього року Прага також стане менш прихильною до України та більш схильною до ізоляціонізму на противагу солідарності. Годі й казати, що така ситуація не додасть сили проєвропейським та проукраїнським, але хитким урядам Болгарії, Румунії, держав Балтії.

У самій Польщі російська дронова атака супроводжувалась неймовірним сплеском антиукраїнських повідомлень у соціальних медіа. Цілі ботоферми намагалися переконати поляків, що винні у атаці – українці. Відверта брехня про українську провокацію супроводжувалась підживленням інших антиукраїнських наративів.

Тож можна сказати, що російська атака у небі супроводжувалась російською атакою у медіапросторі. Дрони залітали до Польщі на хвилі потужної інформаційної операції, спрямованої одночасно на дифамацію НАТО й України.

Відтак, «польський прецедент» привів Польщу, а разом з нею Європу та НАТО на чергове роздоріжжя. На ньому можна обрати шлях подальшого посилення східного флангу НАТО та України, захисту українського неба спільними зусиллями, безпекової кооперації з Україною, подальшого обмеження російських спроможностей у медіа (передусім у соціальних мережах). Ліпша для цього нагода ще, може, й буде, але невідомо, коли. Рішення кожного разу є запізнілими, що вже надало росіянам перевагу і вартувало тисяч життів в Україні.

Якщо ж буде обрано альтернативний шлях і європейські політики та функціонери НАТО обмежаться сильними меседжами без відповідних кроків, то у відповідь на ці меседжі Росія й надалі надсилатиме дрони та ракети, і не лише до українських міст.