Саме в той час, коли життєво необхідна стабільність, в Румунії знову політичні й економічні потрясіння. Відставка уряду прем’єр-міністра Іліє Боложана через вотум недовіри, який спільно ініціювали соціал-демократи (PSD) та ультраправий «Альянс за об’єднання румунів» (AUR), свідчить про нестабільність румунської проєвропейської коаліції. Цей крок шокував політичний істеблішмент, адже до того PSD сформувала урядову коаліцію з Національно-ліберальною партією (PNL) і місяцями наголошувала, що співпраця з AUR неприпустима. Але політичний розрахунок і стратегічні міркування змусили соціал-демократів піти на ризик. Ця криза – не лише внутрішня справа Румунії. Вона відображає загальноєвропейську дилему.

Багато оглядачів негайно назвали це голосування падінням захисного муру навколо ультраправої партії AUR. Насправді ж цей мур руйнувався багато років. В 2021 році реформістська партія USR за підтримки AUR намагалася повалити націонал-ліберальний уряд на чолі з PNL. Сумно й водночас іронічно, що тепер та сама USR підтримує Іліє Боложана проти соціал-демократів. Але нинішні події важливі не тільки через факт співпраці з ультраправими, а й через політичну вагу учасника. Соціал-демократична PSD – найбільша партія Румунії, несуча конструкція політичної системи. Її готовність до тактичної співпраці з AUR нормалізує націоналістичну риторику в мейнстрімній політиці.

Проєвропейська коаліція – аж ніяк не коаліція переконань

Чинна проєвропейська коаліція – аж ніяк не коаліція переконань. Це коаліція, утворена після бурхливих виборів 2024 року через слабкість і необхідність. І PSD, і PNL показали безпрецедентно низькі результати, в той час як ультраправі переживали підйом. Конституційна криза, яку спричинило скасування президентських виборів через скандал навколо кандидатури сувереніста Келіна Джорджеску, ще більше поглибила суспільну недовіру до інституцій. Перемога Нікушора Дана над лідером AUR Джордже Сіміоном стала передумовою для широкої проєвропейської парламентської більшості, але характер утвореної після цього коаліції був передусім захисним. Головною метою були не політичні зміни, а стримування: запобігти приходу до влади сувереністських сил.

Саме ця логіка відтоді визначала політику уряду. З огляду на посилення податкового тиску, тиску з боку фінансових ринків і європейських вимог до консолідації бюджету коаліція переходила до ще більш жорсткої економії. ПДВ зріс з 19 до 21 відсотка, соціальні виплати зменшились, а реформи охорони здоров’я та освіти непропорційно сильно вдарили по незаможних категоріях населення. Реструктуризація адміністрації торкнулася майже 19 тис. посад в державному секторі, місцеві органи також зазнали скорочень.

Уряд Боложана представляв ці заходи як необхідні й зважені кроки з метою відновлення довіри до держави і її стабілізації. Саме в цьому сенсі румунська криза є частиною загальноєвропейської проблеми. По всій Європі проєвропейські уряди дедалі частіше розглядають стабільність головно крізь податкову та технократичну призму. Економічну дисципліну, консолідацію бюджету і зростання витрат на оборону вважають конче необхідними, що не дуже сприяє перерозподілу ресурсів і соціальним інвестиціям. Хоча такі заходи можуть ненадовго заспокоїти ринки та європейські інституції, вони часто поглиблюють політичну відчуженість економічно незахищених груп населення.

В центрі конфлікту в Румунії лежить принципова різниця поглядів на таку модель урядування. Боложан і ліберально-консервативна PNL виступають за швидку стабілізацію бюджету шляхом значного скорочення витрат державних установ і адміністративних структур. На їхню думку, структурні слабкості Румунії зумовлені передусім неефективними витратами, корупцією, непотизмом, а також надмірно роздутою і марнотратною бюрократією.

Натомість соціал-демократична PSD стверджує, що проблеми Румунії глибші й полягають в хронічному недофінансуванні, низькій якості державних послуг і нерівномірному розподілі ресурсів. Соціал-демократи спочатку підтримали окремі пункти програми консолідації бюджету, але згодом стали попереджати, що тривала політика економії може підірвати й без того крихку систему соціального забезпечення. Крім того, з усіх важливих учасників урядової коаліції тільки PSD наполягала на таких заходах, як підвищення мінімальної заробітної плати, щоб компенсувати частину соціальних витрат на адаптацію.

Цей спір виявляє не просто тактичний конфлікт в коаліції. Він висвітлює стратегічну дилему, перед якою опинилося багато європейських соціал-демократичних партій. З одного боку, на PSD тиснуть європейські партнери, фінансові ринки та загальний геополітичний клімат, що вимагає бюджетної дисципліни, консолідації бюджету і збільшення витрат на оборону. Експансійна політика витрат погано сумісна з зобов’язаннями Румунії як члена НАТО і Європейського союзу.

З іншого боку, повний перехід до політики економії загрожує підірвати фундамент політичної ідентичності PSD. Цю партію традиційно підтримують пенсіонери, працівники державного сектору, а також незаможні верстви населення й економічно слабкі регіони, залежні від державних інвестицій і соціального забезпечення. Якщо соціал-демократи повністю переймуть технократичну логіку скорочень бюджету, вони ризикують втратити здатність пропонувати суспільству реальну альтернативу.

Саме цією дилемою можна пояснити дедалі більш неоднозначну поведінку PSD. Партія прагне далі бути авторитетною урядовою силою в межах проєвропейського консенсусу й водночас не допустити, щоб ультраправа AUR монополізувала невдоволення суспільства. Асоціація соціал-демократів з політикою економії може прискорити ерозію їхньої електоральної бази й зміцнити саме ті антисистемні сили, яким вони намагаються протидіяти.

Причини зростання популярності ультраправих не зводяться до націоналізму чи культурного консерватизму

Отже, причини зростання популярності AUR не зводяться до націоналізму чи культурного консерватизму. Економічна нестабільність, недовіра до політичних еліт, розчарування в технократичному управлінні – також важливі чинники. Що більше проєвропейські коаліції визначають політику через бюджетну дисципліну та кризове управління, то легше сувереністам подавати себе як захисників простих громадян від еліти, яка втратила зв’язок з реальністю.

Румунській політиці дедалі більш властивий короткостроковий кризовий менеджмент. В результаті ризики зростають, тому що партії не мають послідовних політичних проєктів, які могли б повернути їм довіру суспільства. Коаліції утворюються для захисту, уряди виживають завдяки тактичним компромісам, а на кризи, замість вирішувати їх політичними засобами, реагують точково. Метою завжди є стабілізація тут і зараз: заспокоїти ринки, забезпечити парламентську більшість, стримати екстремістів і задовольнити європейських партнерів.

При цьому залишаються поза увагою структурні проблеми, які між тим підривають демократичну легітимність: регіональна нерівність, слабкі інститути, падіння довіри до політичних партій, демографічний спад і нездатність держави ефективно надавати послуги. Небезпека полягає не лише в нестабільності уряду. Існує ризик, що колообіг заходів економії, конфліктів всередині еліти й технократичного кризового менеджменту ще більше підживить сили, що критикують систему і виступають за суверенітет.

Яка іронія! Проєвропейську коаліцію Румунії було створено саме для запобігання таким ситуаціям. Однак через внутрішні суперечки, стратегічний цинізм і нездатність сформулювати чітке спільне бачення вона тепер може посилити саме тих, кого мала тримати у вузді.

Переклад з німецької Дар’ї Прусенко