Вибори в Угорщині 12 квітня стали знаковою подією не лише регіонального, але й загальноєвропейського і навіть глобального масштабу. За їхнім перебігом уважно стежили як в угорських містах і селах, так і в Києві, Брюсселі, Москві, Вашингтоні та Пекіні. Після обрахунку 98,25 відсотка бюлетенів партія «Тиса» набирає 136 мандатів (при 133 необхідних для конституційної більшості). Таким чином, в Угорщині буде сформовано монопартійний уряд, налаштований на співпрацю з Брюсселем. Результат виборів певною мірою продемонстрував злам трендів у Європі.

Віктор Орбан – прем’єр-міністр, який керував Угорщиною впродовж останніх 16 років, відомий не тільки тим, що блокував надання Україні кредиту у 90 млрд євро, гальмував відкриття переговорних кластерів, підважуючи європейську інтеграцію України, та домагався виключення окремих російських компаній та осіб з санкційних списків Євросоюзу. На додачу до цього він вибудував в Угорщині «неліберальну демократію», підпорядкувавши правлячій партії суди, прокуратуру, медіа та бізнес; системно підважував принципи європейської єдності; зі слів його опонентів, був замішаний у корупційних оборудках, що дозволяли його родині та близьким друзям збагачуватися через використання «сірих економічних схем». До того ж, нехтуючи європейськими інтересами, Віктор Орбан намагався вести власну гру з Москвою, Вашингтоном та Пекіном.

Ще у 2015 році президент Єврокомісії напівжартома називав Віктора Орбана диктатором. 12 вересня 2018 року Європейський парламент проголосував за запуск процедури за статтею 7 (1) Договору про ЄС проти Угорщини, що потенційно могло б позбавити Будапешт права голосу в Євросоюзі. А в грудні 2022-го Рада ЄС обмежила доступ Угорщини до європейських фондів через проблеми з правосуддям та корупцію в країні.

Орбан, нехтуючи європейськими інтересами, намагався вести власну гру з Москвою, Вашингтоном та Пекіном

Однак обмеження в Європі Віктор Орбан намагався компенсувати контактами з «великими гравцями» за межами ЄС. Відчайдушною підтримкою Дональда Трампа ще на етапі президентської кампанії у США Віктор Орбан заслужив прихильність американського президента, а ідеологічна спорідненість з представниками MAGA забезпечила підтримку американського істеблішменту. На фінальному етапі виборчої кампанії в якості VIP-агітаторів Віктора Орбана виступали американський віце-президент Джей Ди Венс, який напередодні виборів відвідав Будапешт та взяв участь у мітингу на підтримку правлячої партії «Фідес», і навіть американський президент Дональд Трамп, який відверто закликав голосувати за Орбана.

Сервільність у відносинах з Москвою забезпечила Віктору Орбану також підтримку Москви. «Газпром» та «Роснєфть» надавали Угорщині дешеві енергоресурси, а «Росатом» розбудовував атомну електростанцію «Пакш-2».

Не оминув увагою Віктор Орбан і Китай. Угорщина активно залучала великі інвестиції з КНР, прагнучи посісти місце ключового європейського союзника Пекіна. Серед найпомітніших проєктів – завод BYD (поблизу Сегеда) та гігафабрика CATL у Дебрецені.

Інтереси Москви, Вашингтона і Пекіна в даному випадку співпадали. Віктор Орбан, послаблюючи єдність Євросоюзу, перетворював його з «геополітичного гравця» на «геополітичний гаманець», який був би змушений мовчки платити американцям за безпеку, росіянам за доступ до ресурсів, а китайцям за доступ на свої ринки.

У свою чергу, така стратегія «хеджування» дозволяла уряду «Фідес» триматися на плаву і навіть формувати рольову модель для інших лідерів регіону. Адже якщо Віктор Орбан міг безкарно ігнорувати Брюссель і загравати з Вашингтоном, Москвою та Пекіном, то така спокуса могла виникнути і в словацького прем’єра Роберта Фіцо, і в чеського прем’єра Андрея Бабіша, і в інших лідерів держав-членів ЄС. Майже немає сумнівів, що якби Віктор Орбан переміг на виборах 2026 року, то ланцюгова реакція у Центрально-Східній Європі була б неминучою, і кількість євроскептиків у Євросоюзі зросла б.

Проте ані концентрація в руках «Фідес» адміністративного та медійного ресурсу, ані VIP-агітатори, ані балансування між геополітичними полюсами впливу не допомогли, і Віктор Орбан зазнав нищівної поразки – його опонент Петер Мадяр та його політична сила «Тиса» перемогли та отримали кількість мандатів, достатню для формування конституційної більшості.

Лояльність до Брюсселя та України в обмін на європейські ресурси для Угорщини може принести швидкі результати «Тисі», тож такий сценарій виглядає цілком реалістичним

Опонент Віктора Орбана – Петер Мадяр – цікавий політичний персонаж. Сам вихідець з «Фідес» і у минулому чоловік ексочільниці Міністерства юстиції Юдіт Варги, він добре знав слабкості системи і, започаткувавши свій політичний проєкт «Тиса», вправно бив саме по цих слабких місцях. Соціально-економічний занепад в Угорщині він чітко пов’язав з корумпованістю влади. Меседж про боротьбу з корупцією дозволив йому завоювати не лише великі міста, які й без того скептично ставились до політики Віктора Орбана, але й здобути голоси мешканців малих містечок і сіл. Безапеляційна відмова від співпраці із іншими «старими» опозиційними силами дала Петеру Мадяру можливість здобути статус «нового обличчя», незаплямованого репутаційними скандалами. В результаті партія «Тиса» перемогла не лише за пропорційною системою, але й у мажоритарних округах.

Вслід за новинами про перемогу Петера Мадяра на виборах в Угорщині стало відомо, що Єврокомісія терміново розпочала із ним переговори. Предмет переговорів – відновлення доступу Угорщини до єврофондів у обмін на розблокування Будапештом переговорного процесу між ЄС та Україною, 90-мільярдного кредиту для України та чергового санкційного пакету проти Росії, на заваді якому стояв уряд Віктора Орбана.

У даному випадку Брюссель розуміє, що, зважаючи на високий кредит довіри, наданий виборцями Петеру Мадяру, та високий поріг сподівань, він має якомога швидше показати результат свого врядування, а це не лише демонтаж системи, яку побудував Віктор Орбан, а й суттєве покращення соціально-економічної ситуації, що потребуватиме ресурсів. Лояльність до Брюсселя та України в обмін на європейські ресурси для Угорщини може принести швидкі результати «Тисі», тож такий сценарій виглядає цілком реалістичним.

Новий уряд Угорщини не вийде із логіки транзакційної політики, а загравання з консервативним виборцем обернеться популістськими рішеннями

Водночас очікувати розвороту угорської політики на 180 градусів не варто. По-перше, Петер Мадяр у ході своєї кампанії апелював не лише до жителів великих міст, які передусім хотіли позбутися Віктора Орбана, але й до консервативних жителів малих містечок, які хотіли побачити на посаді прем’єр-міністра «свого хлопця». Тому загравання із консервативними цінностями лідеру «Тиси» не уникнути. Це елемент ціни, яку він має сплатити за перемогу.

По-друге, Петер Мадяр добре усвідомлює, що у сучасному транзакційному світі лояльність теж має свою ціну. Він добре вивчив урок Віктора Орбана, коли той за свої дрібні поступки на українському треку зміг домогтися від Єврокомісії доступу до 10 млрд євро з єврофондів, тому теж торгуватиметься за свої поступки. До речі, і його заяви про продовження купівлі енергоресурсів в Росії треба розглядати під таким кутом зору. Угорщина натякає Євросоюзу, що повна відмова від російської голки вимагатиме від ЄС додаткових інвестицій в переобладнання нафтопереробних потужностей, субсидій та компенсацій.

І хоча новий уряд Угорщини не вийде із логіки транзакційної політики, а загравання з консервативним виборцем обернеться популістськими рішеннями, перемога «Тиси» все ж таки залишається знаковою подією, що підриває головний символ епохи «неліберальної демократії» в Європі та змінює конфігурацію на користь Брюсселя. Уряди інших держав, які теж схиляються у бік «неліберального» треку, отримали сигнал: якщо впав навіть режим Віктора Орбана, який мав повний контроль над державою та значну підтримку з-поза меж Євросоюзу, то, можливо, і їм варто задуматись і пригальмувати, бо вибори в Угорщині можуть стати початком для нового тренду. І для Євросоюзу, і для регіону в цілому відкривається нове вікно можливостей.