Цього тижня лідерка білоруської опозиції Світлана Тихановська прибула до України у рамках свого першого візиту до країни з початку повномасштабного вторгнення Росії. Візит Тихановської є важливою віхою в еволюції підходу України до Білорусі: Київ пильніше стежить за північним кордоном країни через побоювання, що Москва ще більше може втягнути Мінськ у війну.

«Ми всі підтримуємо прагнення білоруського народу позбутися російського втручання, і ми знаємо, що Росія зараз намагається втягнути Білорусь ще більше в цю війну проти України», – сказав президент України Володимир Зеленський після зустрічі зі Світланою Тихановською в Києві.

Під час свого візиту лідерка білоруської опозиції підкреслила свою підтримку України та наголосила на важливості української перемоги для всього регіону. «Україна бореться не лише за себе, а й за всі народи, які занадто довго жили в тіні імперії. Вона бореться за право жити вільно, мирно та з гідністю. І доля Білорусі залежить від успіху України», – заявила вона.

Протягом майже всього періоду повномасштабного вторгнення Росії політика України щодо Білорусі залишалася обережною і визначалася безпосередніми безпековими загрозами. Київ зосередився на стримуванні, зміцненні свого північного кордону та уникненні будь-яких кроків, які могли б підштовхнути білоруського диктатора Олександра Лукашенка до прямої військової участі. Як наслідок, взаємодія з білоруською демократичною опозицією була обмеженою та неофіційною.

Протягом майже всього періоду повномасштабного вторгнення Росії політика України щодо Білорусі залишалася обережною і визначалася безпосередніми безпековими загрозами

Візит Тихановської є чітким сигналом того, що зараз Україна обирає інший підхід. Київ виявляє більшу готовність публічно розмежовувати нинішній білоруський режим на чолі з Лукашенком та прагнення країни до демократичного майбутнього. Українська влада дедалі частіше розглядає Білорусь не лише як загрозу безпеці, пов’язану з російською війною, але й як політичний простір, де взаємодія з демократичними силами відповідає довгостроковим інтересам України.

До цієї нової позиції Україну підштовхнули кілька подій. Найважливішим є те, що Білорусь зараз відіграє дедалі більшу роль у вторгненні в Україну та стає глибше інтегрованою у військову інфраструктуру Росії. Нещодавно Київ звинуватив Білорусь у сприянні російським атакам безпілотників на територію України, водночас попередивши про військові приготування в прикордонній зоні. Тим часом білоруська оборонна промисловість розширює співпрацю з Росією та забезпечує армію Путіна. Спільні ядерні навчання в Білорусі, які відбулися минулого тижня, підкреслили роль режиму Лукашенка у брязканні зброєю з боку Росії.

Європейські лідери зараз застерігають Білорусь від будь-яких кроків до прямої участі у війні. У неділю президент Франції Емманюель Макрон уперше з початку повномасштабного вторгнення Росії зателефонував Лукашенку. Французький лідер «підкреслив ризики для Білорусі у разі, якщо вона дозволить затягнути себе в агресивну війну Росії в Україні», повідомили в Парижі.

Взаємодіючи з демократичною білоруською опозицією, Україна дає сигнал, що Білорусь не варто списувати з рахунків як союзницю Кремля

Взаємодіючи з демократичною білоруською опозицією, Україна дає сигнал, що Білорусь не варто списувати з рахунків як союзницю Кремля. Це стратегічне зрушення триває вже кілька місяців. Раніше цього року Зеленський і Тихановська провели свою першу офіційну двосторонню зустріч. Потім Київ запровадив санкції проти Лукашенка, згодом розширивши їх на білоруські оборонні підприємства та членів його найближчого оточення.

Зовсім нещодавно Україна призначила Ярослава Чорногора послом з особливих доручень з питань взаємодії з білоруськими демократичними силами. Це призначення створює більш формальну основу для відносин з білоруською опозицією, що відображає зміну позиції України щодо свого північного сусіда. Поки Київ залишається зосередженим на моніторингу підтримки Лукашенком російського вторгнення, українська влада також дивиться вперед – на потенційний майбутній демократичний перехід, який матиме серйозні наслідки для регіональної безпеки.

Якщо Україна хоче, щоб цей новий підхід спрацював, їй потрібно інвестувати час і ресурси у розбудову цих відносин. Механізм роботи посла з особливих доручень має бути підкріплений координацією у сферах дипломатії, застосування санкцій, інститутів безпеки та інформаційної політики. Київ також повинен продовжувати проводити чітку та послідовну межу між режимом Лукашенка та білоруським суспільством.

Україна посідає центральне місце у майбутньому регіону, але Білорусь також має відіграти вирішальну роль. Демократична Білорусь докорінно змінила б геополітичний ландшафт у всій Східній Європі. Схоже, Київ це розуміє. Питання тепер полягає в тому, чи зможе це усвідомлення призвести до стійкого зрушення в політиці в умовах війни.

Це переклад статті, яка вийшла англійською на AtlanticCouncil.org