За рік участі Білорусі у війні Росії проти України її залежність від політичної, економічної та військової підтримки Кремля значно посилилася, що досі забезпечувало виживання авторитарного режиму Олександра Лукашенка. Однак, щоб заручитися цією підтримкою, білоруська влада пішла на кілька поступок суверенітету Москві, поставивши під загрозу незалежність Білорусі. Таким чином, у поточній ситуації виникає кілька важливих питань: «Як Кремль використовував і продовжує використовувати важелі впливу на білоруський режим, і якою мірою Білорусь все ще залишається суверенною державою?».
По-перше, потреба Лукашенка в політичній підтримці Росії стала дуже високою після того, як він втратив легітимність унаслідок фальсифікації президентських виборів 2020 року. Міжнародна спільнота визнала, що вибори не були вільними і справедливими, а результати відкинула значна частина електорату Білорусі. У відповідь на політичну кризу 2020 року і ЄС, і США значно скоротили свої дипломатичні відносини з офіційним Мінськом. Персонал у посольствах США і більшості країн ЄС, а також офіційні дипломатичні канали зв’язку з режимом Лукашенка скорочено до мінімуму. Таким чином, політична підтримка Кремля допомагає Лукашенку знизити негативні наслідки дипломатичної ізоляції на міжнародній арені, а також забезпечити політичну стабільність всередині Білорусі.
ЄБРР, МВФ та інші міжнародні інститути заморозили співпрацю з Білоруссю, що зробило Росію найбільшим джерелом фінансової допомоги режиму Лукашенка
По-друге, комплексні санкції, які Захід поступово вводив проти білоруського режиму після жорстокого придушення протестів в результаті виборів 2020 року, сприяли збільшенню потреби Лукашенка в економічній та фінансовій підтримці Кремля. Західні обмежувальні заходи спрямовані не тільки на конкретних осіб, а й на стратегічні галузі білоруської економіки, включно з калійною, нафтохімічною та деревообробною. Санкційний тиск призвів до падіння ВВП Білорусі майже на 4,5 відсотка за 2022 рік і до втрати західних партнерів у торговому портфелі Білорусі. У підсумку за останні кілька років залежність Білорусі від торгівлі з Росією також значно зросла. Крім того, ЄБРР, МВФ та інші міжнародні інститути заморозили співпрацю з Білоруссю, що зробило Росію найбільшим джерелом фінансової допомоги режиму Лукашенка. Санкції, ймовірно, будуть посилюватися, якщо режим Лукашенка продовжить виступати як союзник Росії у війні проти України.
Нарешті, в умовах війни, що триває, зросла і залежність Лукашенка від військової підтримки Росії. Унаслідок війни білорусько-російське співробітництво у військовій сфері значно зміцнилося, про що свідчать часті двосторонні військові навчання та обговорення питань створення спільного військового простору. Сили ППО Білорусі та Росії передані під спільне командування, і це де-факто означає, що ППО Білорусі перебуває під повним контролем російських сил. Також існує інформація, що Кремль підтримує створення в Білорусі аналога воєнізованої групи ПВК «Вагнер» на базі охоронного підприємства «ГардСервіс». Якщо Росія вирішить провести наступ на Україну з території Білорусі, в якому будуть задіяні білоруські війська, можна припустити, що офіційним прикриттям цієї операції будуть бойовики приватної військової організації.
Різноманітні види підтримки Росії подовжують існування режиму Лукашенка і допомагають утримувати його на плаву, але водночас вони остаточно закріплюють становище Білорусі в межах імперської сфери впливу Москви. Тож Лукашенко, який колись був сильним гравцем, поступово перетворюється на пішака в геополітичній грі Кремля.
Свіжим прикладом цієї тенденції стало підписання Білоруссю податкової угоди з Росією в рамках реалізації 28 інтеграційних дорожніх карт у рамках Союзної держави. Відповідно до цієї угоди, Білорусь більше не може в односторонньому порядку ухвалювати рішення щодо основних аспектів своєї податкової політики, наприклад, щодо ставок ПДВ. Крім того, на підставі цієї угоди Росія отримує доступ до інформації про угоди та операції білоруських юридичних осіб, що підвищує їхню вразливість і залежність від рішень Кремля.
Ще один приклад – нещодавня заява Путіна, згодом підтримана Лукашенком, що Росія розмістить ядерну зброю на території Білорусі. Це рішення стало можливим після сумнозвісного конституційного референдуму, що відбувся в лютому 2022 року, в результаті якого було скасовано давній без’ядерний статус Білорусі, що більшість аналітиків оцінили як поступку Лукашенка Путіну в обмін на підтримку з боку Кремля.
Зростаюче домінування Росії проявляється і в культурній сфері Білорусі. Активно мінімізується використання білоруської мови в громадському та офіційному дискурсі, частина літератури білоруською мовою заборонена й оголошена екстремістською, а в медіапросторі Білорусі переважає російська мова.
Якщо реалізація домовленостей у рамках Союзної держави піде за задумом Кремля, Білорусь опиниться під загрозою повної втрати своєї національної ідентичності та державності
Ці приклади демонструють, як динаміка сил між Мінськом і Москвою змінюється на користь Росії та як режим Лукашенка змушений йти на поступки і компроміси щодо власного суверенітету у відповідь на тиск Росії на користь тіснішої інтеграції. Якщо реалізація домовленостей у рамках Союзної держави піде за задумом Кремля, Білорусь опиниться під загрозою повної втрати своєї національної ідентичності та державності, перетворившись на елемент політичного, економічного та культурного простору Росії.
Насамкінець треба зазначити, що внаслідок кризи після виборів 2020 року, яка ще більше посилилася участю Білорусі у війні Росії проти України, переговорні позиції Лукашенка щодо Кремля значно ослабли. Тому Москва, ймовірно, посилить тиск з метою глибшої інтеграції з Білоруссю в короткостроковій і довгостроковій перспективі та продовжить поступово підривати суверенітет Білорусі, домінуючи над нею в політичній, економічній і військовій сферах.
На думку багатьох аналітиків, стратегія Кремля підживлюється геополітичними амбіціями Путіна і спрямована на створення «Великої Росії», а також на встановлення контролю над колишніми пострадянськими державами. За словами посла США в Організації з безпеки і співробітництва в Європі Майкла Карпентера, «цілі Росії щодо Білорусі такі самі, як і щодо України. Тільки в Білорусі вона спирається на примус, а не на війну. Її кінцевою метою все ж є повне приєднання», – додав він.