Після Мюнхенської конференції з питань безпеки (якщо не раніше) стало очевидно, що США бачать своє майбутнє в Індо-Тихоокеанському регіоні і в геополітичному суперництві з Китаєм. Новий Державний секретар США Марко Рубіо, коли йдеться про Китай, нічого не випускає з уваги. В першій же розмові з головним дипломатом Китаю Ван Ї Рубіо піддав жорсткій критиці агресивну поведінку Пекіна в Індо-Тихоокеанському регіоні. Ван Ї негайно й різко осадив Рубіо: мовляв, треба поводитися пристойно й ретельно добирати слова. Але Рубіо це не налякало. Незабаром після того він запевнив союзників США в регіоні в “залізній” підтримці з боку США.

Це задає тон протистоянню нової адміністрації США з Китаєм в Індо-Тихоокеанському регіоні. Пекін бачить в потужній присутності США вздовж першого ланцюга тихоокеанських островів (Курили – Японія – Тайвань – Філіппіни – Борнео) загрозу для важливих торговельних і логістичних шляхів. Щоб утвердити свою стратегічну позицію, Китай прагне посилити свій вплив в регіоні. З погляду США саме це прагнення становить загрозу для другого (Японія – Гуам – Каролінські острови – Західна Нова Гвінея) і третього (Алеутські острови – Гаваї – Нова Зеландія) ланцюгів тихоокеанських островів, а також для американського континента. Південно-Китайське море, на яке припадає близько 20 відсотків світової торгівлі – місце прямого зіткнення інтересів двох наддержав.

Складні конфлікти між прибережними країнами через острови, архіпелаги й рифи в Південно-Китайському морі призвели до посилення мілітаризації регіону. Найбільш масштабні територіальні амбіції має Китай: він, посилаючись на історичні джерела й старі карти, претендує приблизно на 80 відсотків Південно-Китайського моря (Nine-Dash Line). Наслідком цього стало би зменшення виключної економічної зони решти прибережних держав на 80 відсотків і втрата багатих рибних угідь, цінних родовищ і стратегічно важливих позицій. Регулярно відбуваються сутички між береговою охороною, воєнізованими формуваннями та рибальськими суднами. Такий вигляд має типова для Китаю схема: удари, що провокують на реакцію. Оглядачі говорять про «тактику сірої зони», за допомогою якої Пекін хоче встановити фактичний контроль над спірними територіями без застосування військової сили.

Філіппіни намагаються інтернаціоналізувати конфлікт на підставі Конвенції ООН з морського права

Філіппіни намагаються інтернаціоналізувати конфлікт на підставі Конвенції ООН з морського права (UNCLOS). Ще 2013 року Філіппіни ініціювали арбітражне провадження в Постійній палаті третейського суду ООН в Гаазі. Суд в 2016 році ухвалив рішення на користь Філіппін і з посиланням на міжнародне морське право відхилив претензії Китаю, які той обґрунтовує Nine-Dash Line. Крім того, судді розкритикували Китай за те, що він порушує виключну економічну зону Філіппін, відправляючи туди кораблі, запроваджуючи мораторій на вилов риби та будуючи штучні острови. Але питання демаркації кордонів не в компетенції Постійної палати третейського суду.

Хоча рішення арбітражного суду юридично обов’язкове, Китай його не визнає. Крім Китаю, його відкидають, зокрема, Росія, Камбоджа, Лаос і Пакистан. З іншого боку, США, Японія, Австралія і В’єтнам поділяють позицію Філіппін і вимагають дотримання міжнародного права. Уряд Німеччини також підтвердив, що підтримує UNCLOS і рішення суду, після жорстокого зіткнення між китайською та філіппінською береговою охороною в червні 2024 року.

Поки не схоже, що конфлікт незабаром буде вирішено. В листопаді 2024 року президент Філіппін Маркос-молодший підписав два закони, які підкріплюють територіальні претензії Філіппін посиланням на UNCLOS. Пекін передбачувано обурився й посилив патрулювання спірної акваторії. В грудні 2024 року Філіппіни оголосили, що збирають матеріали для нового процесу проти Китаю в органі ООН. Крім того, Філіппіни вже давно прагнуть прозорості: висвітлюють дії Китаю в спірній акваторії, щоб заручитися підтримкою міжнародних союзників у виконанні рішення арбітражного суду від 2016 року.

В цьому конфлікті всі країни, що мають вихід до Південно-Китайського моря, мусять тримати баланс. Більшість країн регіону підтримують тісні відносини з двома наддержавами – США та Китаєм. Китай часто є найбільшим торговельним партнером, а США відіграють вирішальну роль передусім як гарант безпеки. У випадку Філіппін обсяг торгівлі з Китаєм в 2024 році становив $71 млрд, а зі США – лише $21 млрд. При цьому Філіппіни пов’язані з колишнім колонізатором, США, cоюзницьким договором, який з 1951 року гарантує взаємну допомогу в разі нападу. В 2014 році альянс було зміцнено Enhanced Defense Cooperation Agreement (EDCA) – угодою, яка передбачає розміщення американських військ, спільні навчання та тренування на американських системах озброєнь. Тобто Філіппіни залежні як від Пекіна, так і від Вашингтона. Однозначний вибір сторони призведе до серйозних потрясінь.

Є три можливі сценарії майбутнього Південно-Китайського моря. Перший, бажаний, але малоймовірний з огляду на геополітичну напругу й конфлікт інтересів в регіоні – дипломатичне вирішення проблеми, наприклад, через узгодження Китаєм і Асоціацією держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) обов’язкового кодексу поведінки включно з арбітражним механізмом. Другий – катастрофічний сценарій (ненавмисної) ескалації, наразі теж є малоймовірним, хоча висока концентрація сил безпеки й регулярні зіткнення становлять значний ризик. Третій, найбільш імовірний сценарій – збереження незадовільного статус-кво, тобто крихкої стабільності.

Такий варіант дасть, власне, хоч якусь стабільність, але водночас послабить міжнародне право, оскільки Конвенції ООН з морського права та рішення Постійної палати третейського суду дотримуватися не будуть. З погляду Філіппін це легітимізує досягнення політичних цілей за допомогою погроз і провокацій, як робить Китай. Це йде пліч-о-пліч з побоюваннями (які на Філіпінах висловлюють за зачиненими дверима), що на альянс зі США не можна покладатися. Союзний договір між США та Філіппінами навмисно залишає відкритим питання, як саме країни мають допомагати одна одній в надзвичайних ситуаціях.

Трамп під час візиту на Філіппіни говорив про «дуже привабливе місце»

Чи продовжить Трамп політику невизначеності союзницьких зобов’язань США перед Філіппінами, поки незрозуміло. Незважаючи на різкі слова Марко Рубіо на адресу Китаю, не можна забувати, що в оточенні Трампа є також великий прихильник Пекіна в особі Ілона Маска і що Трампа можна схилити до сумнівних «угод» з Китаєм за рахунок третіх сторін. Але Манілу надихає перше президентство Трампа. Він відвідував Філіппіни в 2017 році й говорив про «дуже привабливе місце». В 2019 році адміністрація Трампа дала зрозуміти, що угода про взаємну допомогу стосується також Південно-Китайського моря й дислокованих там філіппінських військ. Сприяти подальшій підтримці з боку США може й те, що Філіппіни – гарний клієнт американської оборонної промисловості.

Навіть якщо вихід з глухого кута в Південно-Китайському морі є малоймовірним, треба далі докладати зусиль до мирного врегулювання конфлікту. Європа може долучитися, виступивши за дотримання міжнародного права. Мова не тільки про традиційно морські держави, такі як Велика Британія, Франція та Нідерланди, але й про Німеччину. Керівні індо-тихоокеанські принципи 2020 року включають мирне врегулювання на підставі UNCLOS, «вирішальне значення» рішення арбітражного суду від 2016 року та ідею обов’язкового для АСЕАН і Китаю кодексу поведінки.

Конкретний внесок Німеччини в дотримання міжнародного морського права можна було побачити у вересні 2024 року, коли фрегат «Баден-Вюртемберг» став першим за 22 роки німецьким військовим кораблем, який перетнув Тайванську протоку. Незадовго до того міністр оборони Пісторіус став першим німецьким міністром оборони, який відвідав Філіппіни. Разом зі своїм філіппінським колегою він оголосив про підписання угоди про співпрацю в галузі безпеки і в навчанні збройних сил. На Філіппінах сподіваються, що ця угода пошириться на експорт зброї і передачу технологій.

Через розпад «світлофорної» коаліції підписання німецько-філіппінської безпекової угоди не було завершено. Тож майбутній німецький уряд матиме чудову можливість підтвердити готовність Німеччини підтримати порядок, заснований на правилах, в Індо-Тихоокеанському регіоні вже на початку свого терміну.

Переклад з німецької Дар’ї Прусенко