Голосування 27 жовтня було однозначним. 120 держав – членів Генеральної Асамблеї ООН проголосували за подану Йорданією резолюцію про негайне і довготривале припинення вогню. Тільки 14 держав проголосували проти, серед них Ізраїль і США. Те, що Німеччина утрималася разом з 44 іншими державами, хоча, схоже, була налаштована відхилити резолюцію, можна пояснити небажанням втратити канали комунікації з тими, хто критично ставиться до війни Ізраїлю проти Гази.

Поширена в Німеччині думка про надання Ізраїлю повної свободи дій у війні проти ХАМАС явно непопулярна в світі. Після нелюдських звірств 7 жовтня політичний Захід хотів представити відповідь як боротьбу з тероризмом. Цей план, можна вважати, вже провалився. Жахливі кадри вибуху в лікарні «Аль-Ахлі аль-Арабі» в Газі остаточно розбурхали арабський світ. Хоча досі не з’ясовано, що саме призвело до біди, яка, ймовірно, забрала сотні життів, вона стала іскрою, що запалила вулиці від Алжира до Аммана, від Бейрута до Багдада. Сотні тисяч людей вийшли на вулиці, а соціальні мережі вибухнули словами солідарності з Палестиною.

Глави арабських держав, які донедавна намагалися балансувати між нелюбою їм, але визнаною всіма єврейською державою, з одного боку, і замаскованою під визвольний рух терористичною організацією, з іншого, були змушені розкрити карти. Як грім серед ясного неба, король Йорданії зробив безпрецедентний дипломатичний хід: грюкнув дверима перед обличчям президента США і скасував чотиристоронній саміт за участі глав Палестинської та Єгипетської держав. Він заявляє, що не бачить підстав для «припинення війни і масових убивств» і що Ізраїль тягне весь регіон «у прірву».

Ізраїльська манера ведення війни, яку багато хто вважає вкрай жорстокою, посприяла тому, що співчуття до жертв 7 жовтня змінилося хвилею обурення. Супутникові знімки свідчать, що Військово-повітряні сили Ізраїлю здійснюють повітряні бомбардування в Газі. За даними ООН, 1,4 з 2,3 млн людей стали внутрішньо переміщеними особами, а 45 відсотків житлових районів зруйновано або пошкоджено. Після трьох тижнів війни палестинська влада, яка веде реєстр жертв, хоча ці дані неможливо піддати незалежній перевірці, каже про понад 8 тис. загиблих, серед них понад 3,4 тис. дітей. Це майже утричі більше неповнолітніх, ніж стало жертвами російської агресії в Україні за півтора року.

Геополітична ситуація на Близькому Сході змінилася кардинально й блискавично

Войовничі заяви ізраїльських політиків також спрямовані на те, щоб на глобальному рівні війна сприймалась як колективне покарання. Міністр оборони Галант вважає, що країна бореться проти «людиноподобних тварин». Президент Герцог більше не визнає наявність «невинних цивільних у Газі», натомість говорячи про «відповідальність, яку несе весь народ». Прем’єр-міністр Нетаньягу також неодноразово вдавався до посилань на Біблію, які створюють уявлення про священну війну на знищення.

Геополітична ситуація на Близькому Сході змінилася кардинально й блискавично. Трохи більше ніж три тижні тому здавалося, що ось-ось відбудеться революційне зближення Ізраїлю та арабської наддержави Саудівської Аравії. Це був би безпрецедентний тріумф прем’єр-міністра Нетаньягу з його обіцянкою не тільки «врегулювати» конфлікт з палестинцями, але й досягти миру з арабськими силами попри нього. Частина політиків у Вашингтоні та деяких європейських столицях навіть мріяли про ізраїльсько-арабо-американський альянс проти «осі опору» Ірану. Ця ілюзія також розвіялася. Замість ізраїльсько-арабського зближення кронпринц Саудівської Аравії веде переговори з іранським президентом. Гірка правда для Заходу полягає в тому, що в ізоляції зараз не Ісламська Республіка Іран, а Ізраїль.

Найбільш очевидно це з невдалої спроби вивести походження ХАМАС від так званої Ісламської Республіки на підставі його звірячої жорстокості. Доказів поки що немає, незважаючи на те, що боротьба проти ІДІЛ дала початок антитерористичній коаліції й забезпечила їй підтримку всього світу. За межами Ізраїлю, а також ключових західних держав – США й Німеччини – навряд чи багато тих, хто проникається історіями Нетаньягу про «боротьбу між дітьми світла й дітьми темряви». А от Генеральний секретар ООН Гутерріш, якого так жорстко атакували німецькі ЗМІ, бере світ за живе своєю контекстуалізацією. В центрі уваги раптово опинився не терор, а весь біль нерозв’язаного близькосхідного конфлікту.

Те, що непопулярний, ба навіть маргіналізований громадською думкою вічний конфлікт на Близькому Сході силою шаленого вибуху знову перенісся в центр уваги всього світу, загрожує втратою довіри до Заходу. Він презентує себе, не останньою чергою шляхом підтримки атакованої України, як борця за ліберальний, заснований на правилах світовий порядок. На думку багатьох на Глобальному Півдні, безумовна солідарність з Ізраїлем прямо суперечить цій ролі. Незважаючи на розбіжності між цими конфліктами, арабський світ і значна частина Глобаного Півдня загалом дуже часто каже про подвійні стандарти Заходу.

Все, що вчора стосувалось України, сьогодні, здається, не стосується палестинців

Все, що вчора стосувалось України, сьогодні, здається, не стосується палестинців: право на національне самовизначення, свобода від іноземної окупації, необхідність дотримання міжнародного гуманітарного права та заборона бомбардувань житлових районів. Заява Ізраїлю про припинення постачання цивільному населенню води, електроенергії та харчових продуктів не викликала жодного осуду з боку Заходу, хоча роком раніше президентка Єврокомісії фон дер Ляєн засуджувала російські обстріли української інфраструктури як «акти чистого терору». Багато кому на Глобальному Півдні здається, що, як сказав йорданський король, міжнародне право застосовувати необов’язково, а права людини поширюються на одних і не поширюються на інших.

Звинувачення в систематичному застосуванні подвійних стандартів пов’язані не лише з нещодавніми бомбардуваннями Гази. Все значно глибше. Протягом десятиліть на окупованих територіях, до яких, згідно з визначенням ООН та офіційним німецьким визначенням, належить і Газа, Ізраїль систематично позбавляє прав, знущається і принижує палестинське населення. В той час як увага всього світу прикута до Гази, на Західному березі річки Йордан це відбувається з особливою жорстокістю.

За останні півтора десятиліття стало очевидно, що окупація більше не є тимчасовим заходом на шляху до побудови двох держав. Нетаньягу – затятий противник будь-якої палестинської державності. Його позиція і позиція його радикально правих партнерів по коаліції ґрунтується на збереженні нинішнього режиму навіки-віків. Іншими словами: від річки до моря, як і зараз, має бути єдина держава з громадянами (переважно євреями), які користуються демократичними правами, і мільйонами безправних підданих (всі палестинці), які перебувають під владою Ізраїлю, але не можуть навіть висловлюватися. Зараз відкрито культивуються навіть плани «етнічних чисток», і не тільки в партійних програмах правих екстремістів, а й в офіційних урядових документах.

Терор ХАМАС не можна виправдовувати безперспективністю життя. Кривавий ісламізм і антисемітизм, як очевидно на прикладі інших місць, не обов’язково народжуються саме в окупації. Однак ХАМАС здобув популярність тоді, коли помірковані сили, готові до переговорів, були притиснуті до стінки – політика, що її Нетаньягу проводив навіть офіційно. Ізраїльські праві та ісламісти завжди були єдині в своєму неприйнятті справедливого миру.

Саме ключові держави Заходу демонструють особливу близькість до Ізраїлю

Це не має бути проблемою для політичного Заходу, адже він також інтенсивно розвиває відносини з низкою інших держав, які мають досить своєрідне бачення політичної участі та захисту меншин. Проте, на відміну від Ізраїлю, кожна з цих держав – автократія різного виду, а не самопроголошена демократія, до якої, як до частини групи зі спільними цінностями, слід застосовувати відповідно вищі стандарти в сфері прав людини. 

Саме ключові держави Заходу, Америка та Німеччина, демонструють особливу близькість до Ізраїлю – відносини з єврейською державою, можна сказати, є визначальними для їхнього політичного та державного самоусвідомлення. До речі, саме ці дві країни найбільш гучно заявляють, що їхня зовнішня політика пов’язана з цінностями, що означає орієнтацію на вищі ідеали й аж ніяк не виключно на ниці інтереси. Світ дедалі частіше міряє їх саме цією мірою. І фактична підтримка ізраїльської окупаційної політики, яка порушує всі обстоювані принципи, – гнійна рана на аргументативному боці «західних цінностей».

Тож нинішня гаряча фаза війни – просто подарунок для всіх тих, передовсім в Пекіні й Москві, хто й без того осуджує обстоювання Заходом заснованого на правилах ліберального устрою світу як лицемірство. Тепер вони зможуть презентувати себе як поборників права палестинців на самовизначення і, відповідно, лідерів більшості з 138 країн – членів ООН, які визнали державу Палестина. Тенденції в громадській думці в усьому світі, можливо, натякають на справжній масштабний конфлікт між Заходом і Глобальним Півднем.

Стосовно України в більшості країн Латинської Америки, Африки та Азії, що розвиваються, домінує обурення зайвою самовпевненістю Заходу – свого роду непокора. Близькосхідний конфлікт не такий. Це справжній конфлікт між Північчю і Півднем. Ідеться аж ніяк не про «цивілізований світ проти осі терору Тегерана», а про глобальне протистояння, яке зачіпає основи декларованих Заходом цінностей.

Цивільне населення Гази не має виходу          

З огляду на це, відповідальним особам у Вашингтоні та європейських столицях слід ретельно обміркувати, чи варто продовжувати надавати Ізраїлю карт-бланш на ілюзію суто військового вирішення проблеми. Багатомісячна війна, оголошена Ізраїлем, імовірно, закінчиться катастрофою. Не тільки тому, що може стати самогубством для військових. Але й тому, що призведе до загострення гуманітарної кризи. Цивільне населення Гази не має виходу, сотні тисяч людей опинилися між фронтами. Мільйони разів поширені в соцмережах зображення страждань цих сотень тисяч, що їх тягне за собою така війна, здатні довести обурення світу діями Ізраїлю до кипіння.

Наслідком стане буря гніву, спрямованого проти всього Заходу. Масова мобілізація на Глобальному Півдні, а також у західних столицях, різкі заяви глав провідних держав, як-от Ердогана й Лули, та дипломатичні потрясіння в Латинській Америці свідчать про загрозу розколу між Заходом і рештою світу. Ба більше, ця війна може радикалізувати ціле покоління на всій планеті. Ізраїль вважає, що йому вдасться придушити ХАМАС силою. Натомість насувається нова хвиля тероризму.

Ще не пізно натиснути екстрене гальмо. В тому числі для того, щоб уберегти регіон від пожежі, яка матиме неконтрольовані наслідки не тільки для нього, а й для усього світу. Той, хто розраховує запобігти ескалації шляхом стримування – і масової передислокації американцями військової техніки на Близький Схід – ризикує прорахуватися. Наскільки реалістичним є припущення, що терористичні організації, весь ідеологічний сенс існування яких полягає в боротьбі проти Ізраїлю, просто перечекають можливу різанину в Газі? Що регіональні союзники стримуватимуть народний гнів, який тільки наростатиме, без наслідків для власної стабільності? Що Пекін і Москва просто спостерігатимуть за всім цим? Це гра ва-банк з величезними ставками, але скромним виграшем.

Такого жахливого розвитку подій цілком можливо уникнути. Але для того, щоб запобігти світовій пожежі, США і Європа мають визнати, що цей конфлікт не вийде розв’язати воєнним шляхом. Спроба впровадити суто воєнне рішення – ґрунт для ще більшої ненависті, ще більшого насильства, для безпрецедентного в глобальному масштабі розбрату. Настав час гіркої правди. Вона полягає, зокрема, в тому, що ключова причина близькосхідного конфлікту – не ХАМАС. Але саме ХАМАСу конфлікт потрібен, щоб жити, саме ХАМАС хоче великої війни. А також в тому, що Ізраїль не припинить окупацію, поки має можливість її продовжувати. Оскільки Нетаньягу та ізраїльські праві хочуть усю територію, Палестинської держави вони не хочуть.

Провал Осло та продемонстрована обома сторонами конфлікту неспроможність домовитися про справедливий мир в рамках давнього рішення про створення двох держав мають насторожити як Захід, так і арабські країни. Тепер є два варіанти. Хто готовий на ризик пожежі в регіоні, той дозволить сторонам конфлікту далі керувати ситуацією. А той, хто хоче зберегти мир і зробити його міцним і справедливим, має сам цього домогтися. Шляхом опору як ісламістам-убивцям з ХАМАС, так і ізраїльським праворадикалам. Ще не пізно.

Переклад з німецької Дар’ї Прусенко