Саудівська Аравія стрімко вийшла на міжнародну спортивну арену. Королівство тепер буквально всюди. Яскравим прикладом присутності Саудівської Аравії став клубний чемпіонат світу ФІФА в США, під час якого в рекламних паузах активно просували саудівське узбережжя Червоного моря як туристичну принаду. На рекламних щитах, розміщених на стадіонах, усюди можна було побачити логотип Суверенного фонду Саудівської Аравії (PIF). Маючи понад мільярд доларів США в активах, цей фонд є одним із найвпливовіших державних інвесторів у світі й останніми роками активно вкладається у спорт.

Під керівництвом спадкового принца Саудівської Аравії, сина короля Салмана, прем’єр-міністра Мухаммеда ібн Салмана цей фонд у жовтні 2021 року придбав англійський клуб «Ньюкасл Юнайтед» й активно інвестує у національний футбол, володіючи контрольним пакетом акцій чотирьох найважливіших клубів Саудівської Аравії. Серед них «Ан-Наср» (Ер-Ріяд), з яким не так давно підписав контракт Кріштіану Роналду, отримавши $550 тис. на день та загальну суму $200 млн.

Найвагомішою перемогою спортивної експансії Суверенного фонду наразі є угода з ФІФА. Загалом фонд заплатив ФІФА $1 млрд, забезпечивши отримання глобальних прав на телевізійну трансляцію через платний телеканал DAZN. Окрім футболу, Фонд інвестує в гольф, автоспорт, реслінг, бокс, теніс та кіберспорт, неймовірно впливового гравця світового масштабу. До кінця 2024 року Фонд брав участь у 346 прямих або непрямих спортивних спонсорствах та інвестиціях. Лише у 2021-2023 роках Саудівська Аравія вклала понад $6 млрд у понад 900 спонсорських контрактів. Ще один важливий успіх – здобуття права на проведення чемпіонату світу з футболу 2034 року.

За цими діями стоїть довгострокова стратегія. Використовуючи спорт, Саудівська Аравія та інші держави Перської затоки, такі як Катар, прагнуть «краси», «добробуту» та «шику». Політолог Александр Вувінґ використовує ці поняття як категорії, які визначають початкове бажання цих держав досягти міжнародного визнання, що особливо помітно у спорті. За допомогою естетики, привабливості й популярності спорту Саудівська Аравія, по-перше, поширює свій вплив і зміцнює імідж привабливої туристичної та інвестиційної дестинації.

Використовуючи спорт, Саудівська Аравія як виробник нафти прагне зміцнити власний імідж «чемпіона серед зелених»

По-друге, Саудівська Аравія позиціонує себе як держава, що професійно та «розкішно» організовує великі спортивні події та є центром інновацій. Вона використовує спорт для того, щоб показати себе лідером технологічного розвитку, зокрема в сфері енергетики: нафтова компанія Aramco уклала довгострокові угоди з ФІФА, «Формулою-1» та «Формулою E» (клас автоперегонів, у яких використовуються виключно електромобілі). Використовуючи такі партнерства, Саудівська Аравія як виробник нафти прагне зміцнити власний імідж «чемпіона серед зелених», який долучається до розвитку та розробки палива з нульовим викидом і електромобілів, і таким чином хоче позбутися шкідливого іміджу забруднювача навколишнього середовища, хоча доходи від продажу нафти й газу досі становлять понад 60 відсотків державних надходжень.

По-третє, під прикриттям «добробуту» країни Перської затоки хочуть налагодити стабільні зв’язки з глобальними гравцями. Очевидно, що вони хочуть, щоб їх сприймали як відповідальних партнерів й надійних учасників міжнародної спільноти. Спортивна дипломатія також дає змогу позбутися образу аутсайдерів.

Саудівська Аравія та інші країни Перської затоки відіграють першорядну роль у спорті поза полем, проте на полі – поки що другорядну

Саудівська Аравія та інші держави регіону є впливовими гравцями поза полем, але на полі їхня роль поки залишається другорядною. Якщо бізнес-модель має стати успішною, то це повинно змінитися. Саме тому перемога саудівського клубу «Аль-Гіляль» із рахунком 4:3 над зірковою командою «Манчестер Сіті» в 1/8 фіналу чемпіонату світу була більше ніж спортивною сенсацією. Це було радше заявою, що на міжнародному рівні, принаймні періодично, саудівські футболісти є конкурентоздатними. Відео, на яких президент клубу «Аль-Гіляль» Фахад Бін Нафіль аль-Отаїбі плаче від щастя, а вболівальники святкують, демонструють не лише емоції, а й величезний тиск – виправдати мільярдні інвестиції реальними перемогами на полі.

Ідеться про престиж і прагнення до визнання. Той факт, що «Аль-Гіляль» здобув перемогу над «Манчестер Сіті», що фінансується Об’єднаними Арабськими Еміратами (ОАЕ), зробило перемогу ще солодшою. Саудівська Аравія та ОАЕ конкурують не лише у спорті за впізнаваність брендів, вплив і доступ до ринків. Такі перемоги є символом зростаючої конкурентоспроможності і зміцнюють імідж добробуту, шику та краси. Це також продемонструвало сенсаційний успіх саудівської національної збірної під час групового етапу чемпіонату світу 2022 року проти майбутнього чемпіона світу Аргентини з суперзіркою Ліонелем Мессі. Цей успіх викликав у футбольно захопленій Саудівській Аравії хвилю ейфорії та патріотизму.

Саудівській Аравії потрібні емоційні історії з героями, щоб показати: у спорті домінують не тільки гроші й нафта. Спорт найкраще продається через емоції. Тож успіхи «Аль-Гіляля» чи саудівської національної збірної мають цінність більшу, ніж мільярдні інвестиції. Вони дають емоційну силу, сприяють формуванню внутрішньої ідентичності та зміцнюють політичну легітимність. І – принаймні тимчасово – порушують монополію західного спорту.

Країни Перської затоки вважають себе державами, що розвиваються, і які в цьому багатополярному світі не належать жодному з блоків, а обирають співпрацю з різними центрами сили. Вони вважають себе платформами діалогу, намагаються деескалувати війни та кризи (наприклад, Саудівська Аравія зблизилася з Іраном) і водночас є партнерами як для США та Європи, так і для Росії та Китаю.

Спорт допомагає їм зміцнити свої позиції. Інвестиції у західні спортивні ринки, як-от у США чи Європі, є важливими складовими, проте доповнюються партнерством із Азією чи Африкою. Авіакомпанія Qatar Airways багато років підтримувала футбольну лігу Непалу, бо значна частина трудових мігрантів у країні походить саме з Непалу. Майбутнє «розумне» місто Неом, ще один мегапроєкт Суверенного фонду, уклало партнерство з Азійською футбольною конфедерацією, щоб зміцнити зв’язки з країнами Азії, адже Корея та Японія є найбільшими споживачами саудівської нафти, а Китай – найбільшим торговельним партнером.

Тому той, хто надалі говорить про чистий «спортвошинґ» країн Перської затоки, ігнорує реальність. У сучасному світі спорт став інструментом м’якої сили та економічного впливу. На Заході це викликає моральний осуд чи тривогу, проте зараз країни Перської затоки – це не просто спонсори, а ключові інвестори, які підтримують фінансову життєздатність спорту. Їм ще не дозволяють «грати на рівних» – ставляться поблажливо, як до екзотики. Але ігнорування їхнього впливу – стратегічна помилка.

Важливо бачити перспективи там, де зараз переважають ризики

Важливо бачити перспективи там, де зараз переважають ризики. Країни Перської затоки часто називають прикладами для наслідування з позиції економічного розвитку або демонізують як репресивні системи, що нехтують правами людини, чогось середнього майже немає. Це призводить до непорозуміння. Обидві сторони говорять одна про одну, а не одна з одною. А спорт міг би дати можливість співпрацювати, замість того щоб обливати брудом.

Для цього потрібні конкретні підходи: обмін досвідом можна було б активізувати як у масовому та жіночому спорті, так і в галузі охорони здоров’я. Спорт у країнах Перської затоки вже давно став суспільним трендом, засобом підтримки ментальної та фізичної стійкості в орієнтованому на результат середовищі. Успіхи, як у «Аль-Гіляля», свідчать, що саудівські клуби можуть конкурувати з європейськими, проте місцеві таланти майже не грають: у стартовому складі, який переміг «Сіті», було лише троє гравців, які мають право виступати за саудівську національну збірну, – Нассер аль-Давсарі, Мотеб аль-Харбі та Мохамед Канну.

Національна команда Саудівської Аравії показала слабкі результати у відборі на чемпіонат світу, що пройде наступного року. Якщо країна хоче бути успішною на домашньому чемпіонаті світу 2034 року, їй потрібні власні герої. Цьому можуть сприяти програми підтримки талантів спільно з європейськими федераціями. Щоб краще пізнавати одне одного, варто й надалі активізувати формати діалогу та обміну, такі як навчальні поїздки, дискусійні форуми чи мультикультурні спортивні турніри. Німеччина та Саудівська Аравія – це країни, де обожнюють футбол, а тому можна обмінюватися досвідом у власне грі та культурі вболівання. Це створить простір для дискусій, де можна обговорювати проблеми, як-от структурну експлуатацію трудових мігрантів.

Такий підхід вимагає стратегічного мислення й політичної волі. Без цього можливе подальше відчуження, що зрештою зашкодить стратегічним цілям Німеччини у спорті та поза ним. Зараз зрозуміло одне: країни Перської затоки прийшли, щоб залишитися, а хто цього не визнає, той не бачить потенціал для поглибленої співпраці.

Переклад з німецької Ірини Савюк