Закриття Ормузької протоки спровокувало те, що Міжнародний валютний фонд називає «глобальним, але асиметричним» збоєм, який порушив потоки світових поставок приблизно чверті нафти, п’ятої частини скрапленого природного газу та третини добрив. Ціни на енергоносії та добрива зросли, ланцюги поставок перебудувалися, а фінансові умови в усьому світі погіршилися, причому нерівномірно.

Найбільше постраждали країни Азії, Африки та деякі країни Європи, економіка яких залежить від імпорту. У багатьох з цих країн підвищилися спреди за облігаціями, а кредитні рейтинги були знижені. Поки центробанки обмірковують заходи у відповідь на сплеск цін на паливо та продовольство, зростання глобальних процентних ставок звужує і без того обмежений бюджетний та монетарний простір у країнах, що розвиваються.

Але «Ормузький шок» не тільки оголив економічні вразливості, а й пролив світло на дещо інше: на різкі відмінності в тому, як країни долають цю турбулентність. Одна з найпомітніших ліній розлому в сучасному світі проходить не просто між країнами-експортерами та країнами-імпортерами нафти, а між країнами, чиї енергосистеми перетворилися на вразливе місце, та тими, які почали підвищувати свою енергетичну стійкість задовго до початку цієї кризи.

Іспанська революція відновлюваної енергетики стала найяскравішою ілюстрацією можливого

Іспанська революція відновлюваної енергетики стала найяскравішою ілюстрацією можливого. Стрімкий підйом вітрової та сонячної енергетики в цій країні скоротив кількість годин, протягом яких внутрішня ціна на електроенергію визначається ціною на газ: з 75 відсотків у 2019 році до всього 19 відсотків у 2025 році. Це найрізкіше скорочення серед усіх найбільших європейських енергоринків, залежних від газу. Якщо оптові ціни на електроенергію в Німеччині та Італії під час «Ормузького шоку» значно перевищували 150 євро за мегават-годину, то в Іспанії середня оптова ціна у 2026 році прогнозується на рівні 60-70 євро/МВт·год.

У Бразилії розгалужена інфраструктура для біопалива відіграла роль подібного буфера, хоча й іншим чином. Десятки мільйонів бразильських водіїв можуть обирати між 100-відсотковим етанолом на основі цукрової тростини та бензином, змішаним із 30 відсотками біопалива. Це стало можливим завдяки одному з найбільших у світі парків автомобілів, що дозволяють змінювати паливо. Оскільки у складі вітчизняного бензину значна частка біопалива, бензин, що виробляється державною енергокомпанією Petrobras, залишається значно дешевшим за імпортні аналоги, що захищає споживачів від глобальної волатильності цін на нафту. У березні ціни на бензин у Бразилії зросли лише на 5 відсотків, тоді як у США – приблизно на 30 відсотків. Президентка Мексики вже публічно висловила зацікавленість у бразильських технологіях виробництва етанолу, зокрема на основі агави.

Китай також виявився стійкішим, ніж багато хто припускав. Після десятиліття активних інвестицій на частку відновлюваної енергетики припадає майже 40 відсотків енергогенерації (десять років тому було 26 відсотків). Крім того, Китай накопичив стратегічні запаси нафти – понад 1,2 млрд барелів. У результаті банк Goldman Sachs знизив прогноз зростання ВВП у Китаї удвічі порівняно зі США та назвав домінування відновлюваної енергетики одним із «щитів», що захищають китайську економіку.

Не дивно, що енергетичні аналітики називають іранську війну «українським моментом для Азії». Подібно до вторгнення Росії в Україну у 2022 році, яке змусило Європу зменшити залежність від природного газу, «Ормузький шок» змушує азіатські країни позбуватися нафтової залежності. Крім того, екологічно чисті альтернативи зараз набагато доступніші й дешевші, ніж у 2022 році.

Кожна країна має поставити собі запитання, яку частину своєї енергосистеми вона контролює

Урок очевидний: вразливість є похідною структурних і політичних рішень, а не просто торгового балансу. Кожна країна повинна задатися питанням, яку частину своєї енергосистеми вона контролює, наскільки диверсифіковані поставки, чи достатньо вона ізолювала своє населення від світових сировинних ринків. А для країн, що залежать від викопного палива та ігнорують енергетичний перехід, є додаткове застереження: якщо ця криза прискорить перехід інших країн до відновлюваної енергетики, тоді втрата вартості викопних активів та скорочення експортних ринків посилять для них біль майбутніх шоків.

Поки уряди багатьох країн очікують на реакцію багатосторонніх організацій, реальність на місцях швидко змінюється. Тим часом у виробників нафти та газу з’явилося рідкісне вікно можливостей. На думку економістів Массачусетського університету в Амхерсті Ізабелли Вебер та Грегора Семенюка, цінові шоки на викопне паливо призводять до перерозподілу доходів: витрати лягають на все населення, а прибуток надходить лише акціонерам. І тому терміново потрібен податок на надприбутки, подібний до того, що нещодавно запропонували міністри фінансів п’яти країн ЄС.

Додаткові доходи могли б піти на два невідкладні пріоритети. Перший – захист споживачів. Зростання цін на енергоносії – це регресивний податок на бідних. Без активного втручання держави ця криза посилить нерівність у нафтоекспортуючих країнах, як і в усіх інших. Короткострокові субсидії, адресні енерговаучери та механізми стабілізації цін – ось обґрунтовані види використання доходів від надприбутку, причому саме тому, що це тимчасовий шок, а доходи будуть підвищеними недовго.

Другий пріоритет – структурні інвестиції. Державні підприємства, подібні до Petrobras, вже інвестують у біопаливо та низьковуглецеві технології, і криза в Ормузі може забезпечити їх додатковими ресурсами для цих цілей.

Крім того, суверенні фонди добробуту слугують перевіреним механізмом інституціоналізації зв’язку між надприбутками та довгостроковими завданнями енергетичного переходу. Наприклад, у Малайзії суверенний фонд добробуту виділив 1,5 млрд ринггітів ($378 млн) на декарбонізацію промислових парків і створює платформи зелених інвестицій, орієнтовані на відновлювану енергетику, зберігання енергії та електромобілі. Новий індонезійський суверенний фонд «Данантара» укладає угоди про будівництво об’єктів відновлюваної енергетики та виробництва зеленого водню, безпосередньо пов’язуючи ресурсне багатство з виробничими ланцюгами сектору чистих технологій.

Навіть Сенегал, порівняно невеликий виробник, заснував Фонд відновлюваної енергетики та енергоефективності (REEF) у рамках суверенного фонду FONSIS. Він залучає пайові інвестиції у відновлювану енергетику в країнах Західноафриканського економічного та валютного союзу, а також готується спрямовувати майбутні доходи від газу на зелену індустріалізацію.

Ось так країни замінюють вразливість на автономність: вчорашні рентні доходи вони перетворюють на завтрашню капітальну базу. Скористатися нинішнім моментом означає конвертувати тимчасові надприбутки в довгострокові активи, а зелену промислову стратегію вважати обов’язковою для національної стійкості. Країни, які діють зараз, будуть раді, що зробили це, коли почнеться нова криза.

(с) Project Syndicate 2026