Нобелівський лауреат, економіст Пол Кругман розпочав важливу дискусію, засумнівавшись у тому, що Європа дійсно перебуває у занепаді, хоча саме це стверджував Маріо Драгі, колишній президент Європейського центрального банку та колишній прем’єр-міністр Італії, у доповіді 2024 року про конкурентоспроможність Європи.

У кількох статтях Кругман показав, що, якщо порівнювати ВВП Європи в поточних цінах за паритетом купівельної спроможності (тобто з урахуванням відмінностей у загальному рівні цін), а не душовий ВВП у постійних цінах, тоді ситуація в Європі виглядає досить непогано порівняно зі США. І тому Європі не слід надмірно турбуватися з приводу свого технологічного відставання, а натомість треба радіти досягнутому рівню життя. Якщо ми хочемо дізнатися, у кого вищий рівень життя, тоді потрібним індикатором виявляється купівельна сила доходів, а саме ВВП на душу населення в поточних цінах за паритетом купівельної спроможності (ПКС).

Судячи з цього показника, в Європі справи йдуть не гірше, ніж у США. Втім, як зазначає сам Кругман, виникає емпірична загадка: як європейцям вдається мати такий самий рівень життя, як американцям, якщо темпи зростання продуктивності у них значно нижчі, про що свідчать нижчі показники зростання душового ВВП у постійних цінах?

ВВП у постійних цінах дозволяє побачити зростання продуктивності протягом часу, оскільки він вимірює обсяг випуску за відпрацьовану годину. Як підкреслював Драгі, зростання продуктивності в США забезпечує переважно Кремнієва долина. Америка виробляє і споживає передову високотехнологічну продукцію, а Європа здебільшого споживає її, але не виробляє. Якщо виключити Кремнієву долину, різниця в продуктивності між двома регіонами майже зникає.

Однак, на думку економіста Лондонської школи економіки Луїса Гарікано, аргументи Кругмана сповнені помилок, оскільки він ігнорує позитивний побічний ефект інновацій у Кремнієвій долині, який призводить до значно вищого рівня зарплат у США загалом порівняно з аналогічними зарплатами в Європі. Нобелівський лауреат, економіст Філіп Агьон разом з Антоненом Бержо з бізнес-школи HEC Paris та Гарікано також стверджують, що Кругман використовує неправильний показник продуктивності.

Європа виграє, впроваджуючи технології, розроблені в інших країнах

Але чи справді для рівня життя європейців важливо, де відбувається інноваційна діяльність? Інновації, звичайно, важливі для зростання економіки, але для рівня життя це не так важливо. Продукція Кремнієвої долини поступово дешевшає завдяки внутрішній та міжнародній конкуренції, що змушує IT-фірми ділитися приростом продуктивності зі споживачами: вони знижують ціни.

У результаті купівельна спроможність європейських споживачів зростає так само, як і в американців. Європа виграє, впроваджуючи технології, розроблені в інших країнах. «Парадокс» Кругмана вирішено: європейці виробляють менше за відпрацьовану годину в порівнянні з американцями, але їхні доходи все одно дозволяють їм купувати стільки ж, тому що європейці виграють від торгівлі зі США.

Ці аргументи підтверджує важлива робота Джина Гроссмана з Прінстона та Ельханана Хелпмана з Гарварду, які вивчали ключові фактори зростання економіки та добробуту в країнах, що беруть участь у загальносвітовій інноваційній діяльності. Країна, яка, подібно до Європи, відстає у сфері інновацій, може втрачати частку на світових ринках, а її темпи зростання ВВП можуть знижуватися, оскільки міжнародна конкуренція не терпить дублювання інноваційних зусиль. Але незважаючи на уповільнення темпів зростання, країна, що відстає, все ж може підвищувати економічний добробут, оскільки міжнародна конкуренція між фірмами з монопольною силою гарантує, що споживачам дістаються вигоди інноваційної діяльності в більш інноваційній країні.

Іншими словами, європейські споживачі можуть користуватися всіма перевагами продукції, створеної у Кремнієвій долині. Величезні монопольні прибутки американських компаній ніяк не змінюють цього висновку – доти, доки ціни на ІТ-продукцію в Європі знижуються так само, як і в США (а переважно так і відбувається).

Втім, Європі реально варто турбуватися з приводу зростання економіки. Країна з найбільшою в Європі економікою, Німеччина, стагнує з 2019 року, судячи з ВВП у постійних цінах. Слабкі економічні показники Німеччини більше пов’язані з Китаєм, ніж зі США, навіть незважаючи на мита, введені президентом Сполучених Штатів Дональдом Трампом. Переломний момент в економічній долі Німеччини приблизно збігся зі швидким зростанням технічного потенціалу Китаю та стрімким збільшенням експорту його високотехнологічної продукції, що відображає позиції Китаю як глобального лідера інновацій у сфері зелених та цифрових технологій.

Це сильно вдарило по Німеччині, тому що зараз Китай кинув виклик відразу кільком її найбільш наукоємним галузям, включно з автопромом, машинобудуванням та хімічною промисловістю. Оскільки Німеччина поступається своєю часткою світового ринку Китаю саме в цих ключових галузях, зростання економіки зупинилося. Якщо ця тенденція збережеться, Німеччина – і Європа в цілому – можуть почати відставати не тільки в інноваціях, але й у рівні життя, незважаючи на вигоди від дешевого імпорту китайських електромобілів і верстатів.

Зростання економіки залежить від обсягу ресурсів, зокрема праці та фізичного капіталу, які економіка використовує для виробництва. ВВП на душу населення у США вищий частково тому, що американці працюють більше. У Німеччині, навпаки, внесок праці нижчий, ніж в інших країнах: працівники там працюють у середньому близько 1350 годин на рік, тоді як у Франції – 1500, а в США – 1800.

Стурбовані падінням рівня життя після семи років економічної стагнації, німецькі власті планують збільшити кількість відпрацьованих годин. Зокрема, вони хочуть активніше стимулювати вихід жінок на ринок праці, скасувавши податкові пільги, які заохочують матерів сидіти вдома з дітьми.

Певна логіка в цьому є. Середньорічна кількість відпрацьованих годин у Німеччині є порівняно низькою тому, що багато жінок виходять на ринок праці завдяки неповній зайнятості. Хоча це дозволяє збільшити частку економічно активного населення, знижується середня кількість відпрацьованих годин на кожного працівника. У Німеччині один із найвищих показників економічно активного населення серед країн ОЕСР, а середньорічна кількість відпрацьованих годин – одна з найнижчих.

Довгострокове процвітання Європи залежить не від збільшення кількості відпрацьованих годин, а від відновлення здатності займатися інноваціями та конкурувати на передових рубежах технологій

На жаль, збільшення частки праці навряд чи виявиться достатнім для того, щоб оживити німецьку економіку. Найважливішим фактором довгострокового зростання економіки є здатність країни займатися інноваціями та генерувати нові ідеї. А Німеччина ризикує втратити галузі, на які історично спирався її економічний успіх, причому втратити через Китай, де сьогодні з’являються багато інновацій у цих галузях. Для Німеччини та Європи на кону стоїть не просто зростання економіки (ВВП на душу населення в постійних цінах), а й рівень життя (ВВП на душу населення в цінах ПКС).

Розпочата Кругманом дискусія в підсумку підкреслює різницю між зростанням економіки та економічним благополуччям. Європі поки що вдається зберігати рівень життя, незважаючи на відставання від США в інноваціях. Переважно це відбувається завдяки глобалізації, яка дозволяє європейським споживачам отримувати вигоди від технологічних успіхів інших країн.

Але ці переваги не можна вважати гарантованими назавжди. Як показує досвід Німеччини, поступова втрата інноваційного потенціалу та промислової конкурентоспроможності може призвести до уповільнення економічного зростання, зниження доходів та падіння рівня життя.

Збільшення пропозиції робочої сили може забезпечити тимчасове зростання обсягів виробництва, але не замінить створення нових технологій та галузей. Довгострокове процвітання Європи залежить не від збільшення відпрацьованих годин, а від відновлення здатності займатися інноваціями та конкурувати на передових рубежах технологій.

(c) Project Syndicate 2026