Цієї неділі, 16 лютого, збройне угруповання М23 захопило Букаву, друге місто на сході Демократичної Республіки Конго (ДРК). Це сталося через два тижні після захоплення Гоми, іншого стратегічно важливого міста на сході ДРК. Отже, йдеться про значну ескалацію конфлікту.

У звітах ООН за минулі роки було зафіксовано допомогу з боку Руанди: як логістичну підтримку угруповання, так і безпосередню присутність руандійських військ в ДРК. Торік, за скромними оцінками групи експертів ООН, кількість руандійських військових на конголезькій території становила від 3 тис. до 4 тис. Після захоплення Гоми вона, як повідомляють, зросла до 6 тис. або 7 тис. осіб.

Це не перший конфлікт за участю М23. Все почалося в 2012 році, коли група конголезьких повстанців тутсі, відома як «Рух 23 березня» (March 23 – M23), збунтувалась проти уряду ДРК. Цю групу сформували колишні члени НКЗН (Національного конгресу захисту народу), яких, згідно з мирною угодою 2009 року, було інтегровано в конголезьку армію. Вони звинуватили уряд в недотриманні угоди, зокрема стосовно політичного представництва та ставлення до громад тутсі. За підтримки Руанди і певною мірою Уганди М23 швидко захопила територію на сході ДРК. Після значного міжнародного тиску на Руанду та військового тиску на М23 в 2013 році угруповання було розгромлено. Але в листопаді 2021-го воно виникло знову – як проксі Руанди.

Реакція Конго на конфлікт на сході недостатня через низку структурних проблем, таких як масштабна корупція в армії або її співпраця зі збройними формуваннями, включно з Демократичними силами звільнення Руанди (FDLR). Також було втрачено можливості в переговорах і демобілізації (залишків) М23.

Але це не повністю пояснює інтереси Руанди на сході ДРК. Які мотиви того, що не можна характеризувати інакше, ніж як вторгнення в сусідню країну?

Захист інтересів згідно з традицією

Кігалі бачить в східній частині ДРК загрозу для своїй національної безпеки. Зокрема, він розглядає бунтівне угруповання FDLR, що складається з залишків колишніх винуватців геноциду, як головну загрозу для своєї території. Бачення Руанди тісно пов’язане з наслідками геноциду, які визначають її вкрай агресивну й максималістську позицію щодо безпеки. В заяві від лютого 2024 року уряд Руанди стверджував, маючи на увазі FDLR, що «Руанда залишає за собою право вживати будь-яких правомірних заходів для захисту нашої країни, поки існує ця загроза».

Слід визнати, що загроза для безпеки з боку FDLR не настільки сильна, щоб виправдати таку масштабну військову відповідь М23 та Руанди. Отже, їхня реакція – це суміш того, що Кігалі сприймає як обґрунтоване занепокоєння (зі своєї постгеноцидної максималістської позиції щодо безпеки), та інструменталізації цієї загрози. Наприклад, коли М23 знову виникла в листопаді 2021 року (значною мірою стараннями Руанди), чисельність FDLR оцінювалася в 500-1000 осіб – аж ніяк не екзистенційна загроза для Руанди.

Крім того, слід підкреслити роль Руанди як «пожежника-палія». Вона 20 років підтримувала кілька збройних угруповань на сході ДРК, отже, відіграла важливу роль в розпалюванні насильства в регіоні. Наступ М23 – гарний приклад. Теоретично його почали з метою захисту тутсі в ДРК. Хоча закономірні підстави для історичної маргіналізації цієї групи населення є, наступ загострив міжетнічну напругу й призвів до посилення небезпеки для тутсі. 

Президент Кагаме вже публічно ставив під сумнів колоніальні кордони між Конго та Руандою

Руанда розглядає схід ДРК як свою історичну сферу впливу. Тому вона буде намагатися зберегти цей вплив на сході й вживати заходів щоразу, коли відчуватиме загрозу. Багато хто вважає це причиною, чому Руанда воскресила М23 в листопаді 2021 року. Тоді Руанда вважала, що її інтереси в ДРК під прямою загрозою. Сусіднім Бурунді та Уганді було дозволено проводити військові операції на сході ДРК, а Руанді – ні. Зокрема, військова операція Уганди розглядалася як пряма загроза для Руанди. Уганда серед іншого планувала побудувати на сході ДРК дорогу, яка би проходила безпосередньо в зоні впливу Руанди. Руанда стала пробувати захистити свої інтереси в традиційний для неї спосіб: за допомогою збройного угруповання, а саме М23.

Також присутність Руанди на сході ДРК вписується в ширший історичний наратив про “Велику Руанду”. Президент Кагаме вже публічно ставив під сумнів колоніальні кордони між Конго й Руандою. Близько року тому він заявив: «Кордони, які було проведено за колоніальних часів, розділили наші країни... Велика частина Руанди залишилася зовні, на сході Конго, на південному заході Уганди тощо». Подібні висловлювання не містять прямих територіальних претензій, але більшість конголезців їх бачить, зокрема тому, що такі претензії були в минулому, ще під час Першої конголезької війни (1996-1997 років).

Мова не тільки про ресурси

Також слід визнати, що Руанда має в Конго економічні інтереси. З 2016 року золото є найважливішим експортним продуктом Руанди, і, як відомо, більша частина цього золота надходить зі сходу ДРК.

З усіх цих причин руандійські політичні еліти говорять, більш або менш відкрито, про схід ДРК як буферну зону або «модель Курдистану».

Тому вкрай важливо розглядати операції Руанди й М23 як суміш усіх перелічених вище компонентів. Ряд ЗМІ, наприклад, приділяють багато уваги ресурсному компоненту нинішньої війни, зображуючи її як таку, що ведеться передусім за доступ до мінеральних ресурсів. І вони справді відіграють певну роль: М23 захопила шахту Рубайя, яка, за оцінками, забезпечує 20 відсотків світового видобутку колтану. Згідно зі звітами ООН, М23 вивозить з шахти близько 120 тонн колтану на місяць, який надходить в Руанду. Водночас важливо уточнити, що група М23 захопила шахту тільки в квітні 2024 року, через два з половиною роки після того, як (пере)почала наступ. 

Лише за першу половину 2024 року М23 зробилавигнанцями близько двох мільйонів людей

M23 докладає значних зусиль, щоб демонструвати «милосердне правління повстанців». Вона хоче показати, що може керувати Сходом більш ефективно, ніж Кіншаса. Це викликало шквал активності в інтернеті, де впливові прокігальські діячі демонструють «звільнення» Гоми й сходу ДРК, а також «гарну роботу» М23. В цих акціях зручно ігноруються вимушені переселенці та насильство, яке М23 чинить проти цивільного населення. Лише за першу половину 2024 року М23 зробило вигнанцями близько двох мільйонів людей, а з початку цього року – ще 700 тисяч. Є також повідомлення про позасудові страти, викрадення й примусове вербування (зокрема дітей) і примус до праці.

Всі названі вище фактори вказують на те, що Руанда в провінціях Ківу надовго: вона залучила більше військ і окупувала більшу територію, ніж в 2012-2013 роках. І не просто так це відбувається саме на тлі подій в Газі та Україні. Міжнародна спільнота стала інакше реагувати на вторгнення й анексію. Крім заяв про осуд (останнім часом від Європарламенту), не було майже нічого: Німеччина призупинила переговори про надання допомоги, а Велика Британія погрожувала скоротити допомогу, але, крім цього, мало що сталося. Скориставшись відсутністю реакції, Руанда й M23 продовжують реалізацію свого плану зі створення «сфери впливу». Як зазначено вище, підставою для наступу є не пряма загроза, а власні інтереси. Однак він призводить до великих людських жертв і спричинює серйозну гуманітарну кризу в регіоні.

Переклад з англійської Дар’ї Прусенко