«Бувають десятиліття, коли нічого не відбувається, а бувають дні, коли відбуваються десятиліття» – дуже ймовірно, що Ленін ніколи цього не казав, і цей дотепний вираз йому просто приписують. Але жодна інша цитата не підсумовує настільки точно те, що вже другий тиждень переживає Близький Схід. Смертоносний удар Ізраїлю по лідеру «Хезболли» Хасану Насраллі вкинув регіон в третю (після 1982 і 2006 років) ліванську війну. Отже, американська стратегія стримування конфлікту провалилася. Ймовірно, це стане початком ще більш некерованої пожежі в регіоні. Але вже зараз можна сказати, що в минулі тижні Ізраїль перевернув загальну динаміку регіонального конфлікту з ніг на голову.

БританськийTheEconomist справедливо говорить про відлуння 1967 року. Тоді Ізраїлю вдалося розбити ворога абсолютно безрозсудними й не менш підлими методами. Ліванська «Хезболла» вважалася головною загрозою для Ізраїлю. Вона була центром іранської стратегії передової оборони. Всього за кілька днів Ізраїль ліквідував майже все політичне і військове керівництво цієї організації, а також, проникнувши глибоко всередину території противника розвідкою і військами, розпалив параною серед її прихильників і бійців. Конфлікт, який вже остаточно переріс у війну, принизливий для «Хезболли» ще й тому, що він зводить нанівець головну обіцянку партії: захищати Країну кедрів, чиє життя й без того не надто солодке, від запеклого сіоністського ворога.

Аналогія з Семиденною війною доречна також через те, що донедавна спостерігачі були схильні вважати, що на північному фронті Ізраїлю встановилася рівновага терору. Всього кілька днів показали, що це не так. Так само як свого часу пихатий арабський лідер Гамаль Абдель Насер, нібито потужне шиїтське ополчення перетворюється на ніщо. Як і Насер, Насралла до самого кінця був на вустах в арабському світі. Войовнича риторика різко контрастує з величезними військовими поразками.

До 200 тис.ракет і снарядів, якими володіє організація, а також до 40 тис. озброєних людей мали би зробити вартість війни для Ізраїлю непомірно високою. Але не схоже, що це так. «Хезболла» систематично послаблювала свій механізм стримування, майже не реагуючи на дедалі більш агресивні випади Ізраїлю. Можливо, саме страх тотальної ескалації зв’язував руки Насраллі. Після 8 жовтня, коли почалися бойові дії на північному фронті, стратегія полягала в тому, щоб значно підвищити температуру, але не дати вогню розгорітися.

Однак тотальна ескалація все одно відбулася. Шиїтський лідер поплатився життям за свої вагання, замасковані під стратегічне мислення. Незрозуміло, що залишилося від колись дуже великого арсеналу. Чи й досі функціонують ті нібито десять тисяч високоточних ракет з 500-кілограмовими бойовими частинами? Чи їх уже значною мірою знищили превентивні удари ізраїльських ВПС? І хто може віддати наказ про запуск тепер, коли зруйновано ланцюг командування і вбито сотні командирів? Так, цивільне населення Ізраїлю може серйозно постраждати, можна прогнозувати тисячі жертв. Але малоймовірно, що така операція переломила б хід війни.

Тотальний розгром «Хезболли» також змінює регіональний вимір динаміки конфлікту

Тотальний розгром «Хезболли» також змінює регіональний вимір динаміки конфлікту. Донедавна «Вісь опору» на чолі з Іраном риторично грала м’язами. Тегеран (як і всі розрізнені, автономні члени «Осі») вважав, що стратегічно він на шляху до перемоги. Єменські хусити закрили Червоне море для комерційного судноплавства, в Газі ХАМАС довго й запекло опирався переважаючим силам Ізраїлю, на півночі Ізраїлю «Хезболла» фактично зуміла створити буферну зону в ворожій країні. Смерть Насралли і очевидна агонія ХАМАСу показали, де насправді межа військової ефективності. Чи не обдурила «Вісь» сама себе розмовами про скоординований єдиний фронт проти ізраїльського ворога? Вона мало що може протиставити добре озброєному, надзвичайно більш технологічному Ізраїлю, який до того ж воює надзвичайно жорстоко.

Тегеран не може стояти осторонь і просто спостерігати, як знищують «Хезболлу», його найбільш давнього, відданого і боєздатного союзника

В цілому Ізраїль за кілька днів відновив те, що втратив 7 жовтня: міф про свою непереможність і про те, що він є регіональною наддержавою з найкращими технологіями, армією, розвідкою і взагалі всім. Поруч з якою опоненти виглядають як звичайні хвальки, приречені помирати один за одним. Іран, зокрема, зараз стоїть перед дуже неприємним вибором. Ісламська Республіка боїться великої регіональної війни як чорт ладана. Вона поставить під загрозу виживання режиму. В Ірані дуже бояться, що ізраїльські спецслужби проникли в Тегеран так само, як всередину «Хезболли». Водночас Тегеран не може стояти осторонь і просто спостерігати, як знищують «Хезболлу», його найбільш давнього, відданого і боєздатного союзника.

Насамперед зі стратегічних міркувань. Шиїтське ополчення фактично було ядром іранської стратегії передової оборони. Його ракети, націлені на Ізраїль, були страховкою для ядерної програми, яка мала запобігти нападу запеклого ворога, сіоністського чи американського, на сам Іран. Послаблення «Хезболли» зараз загрожує безпеці Ірану. Водночас воно посилює військову логіку ядерної програми – і така динаміка, своєю чергою, загострює конфлікт.

Але та майже нерозв’язна дилема, перед якою нині стоїть Іран, не суто стратегічна. «Вісь» – це передусім ідеологічний проєкт. Допустити загибель свого найважливішого союзника, члена організації, яка часто була військовим і дипломатичним посередником між Тегераном та іншими ополченцями, – означає втратити обличчя, що ставить під загрозу саме існування мережі. Втрата Насралли відчувається найбільш болюче. Його важливість для «Осі» важко переоцінити. Шиїтський лідер був майже легендарною фігурою. Тисячам людей в Лівані стало фізично зле, коли «Хезболла» офіційно оголосила про його смерть. Над дахами Дахії, південного передмістя Бейрута, лунав суцільний стогін. Подібне було й в Іраку, другій арабській шиїтській цитаделі. Трепет і захоплення, але також жах і ненависть – такі емоції викликало ім’я (що перекладається як «перемога Бога») людини, чия залізна рука керувала «Хезболлою» понад три десятиліття.

Набагато менш харизматичний іранський лідер Алі Хаменеї, ймовірно, спробує з властивою йому обачністю викрутитися з цієї нерозв’язної дилеми якимось середнім шляхом. Найвірогідніше, Тегеран вирішить втягнути Ізраїль, після його триумфу в Лівані, в війну на виснаження. Ізраїль вже намагається контролювати аеропорт і кордони з Сирією, що свідчить про підготовку до більш тривалої операції. Ризик пожежі зберігається навіть попри те, що ні наддержави, ні регіональні лідери в ній не зацікавлені.

Для Лівану такий сценарій буде катастрофою. Всього один тиждень війни вже призвів до загибелі понад тисячі людей. Це без урахування сотень можливих жертв удару по ймовірній штаб-квартирі «Хезболли» в людному районі міста. Потужність бомби була настільки велика, що тіла людей буквально розірвало на шматки. За даними уряду, масовані ізраїльські бомбардування, зокрема, районів з великою часткою шиїтського населення на півдні й сході країни вже призвели до того, що мільйон людей стали внутрішньо переміщеними особами. В Бейруті переселенці сплять просто неба. Також постраждав багато хто з понад мільйона сирійців, які тепер змушені знову ставати біженцями.

Є підстави боятися, що ізраїльська військова машина робитиме в Лівані те саме, що в Газі

Є підстави боятися, що ізраїльська військова машина робитиме в Лівані те саме, що в Газі. Постапокаліптичний пейзаж руйнувань там жахає. Анімаційні фільми ЦАХАЛу, де показано нібито крилаті ракети, заховані в приватних будинках, покликані дати Ізраїлю виправдання для того, щоб перетворити всю цивільну інфраструктуру на руїни. Оголошення про евакуацію стосуються не окремих сіл і районів, а цілих великих регіонів країни. Очевидно, що метою є колективне покарання всього шиїтського населення. Заклики ”вкинути Ліван в кам’яну добу” бомбардуваннями вже кілька місяців лунають з вуст деяких ізраїльських політиків.

Чи буде ця стратегія чистого насильства успішною в середньостроковій перспективі? Навряд. Окрім величезної кількості жертв серед цивільного населення, вона розпалює ненависть і насильство на десятиліття вперед. Військова міць Ізраїлю тісно пов’язана з політичними амбіціями. Розплачуються за це, звісно, інші. Країна, яка звинувачує велику частину світу в неналежному вшануванні пам’яті жертв 7 жовтня, демонструє дивовижну зневагу, коли йдеться про цивільні жертви з іншого боку. Треба пам’ятати, що війна, яка зараз спалахнула, аж ніяк не була безальтернативною. Її не нав’язували Ізраїлю саме в такій формі. Вимогою Насралли для завершення військового конфлікту було припинення вогню в Газі, де розбитий ХАМАС уже навряд чи становить військову загрозу. Цю вимогу вбитого лідера «Хезболли» поділяла Генасамблея ООН, Радбез, уряд Німеччини та, принаймні риторично, США. Гуманітарного апокаліпсису в Газі, вочевидь, недостатньо для того, щоб виснажене палестинське населення заслужило шанс на виживання. Відбувається ескалація наступної війни.

Якщо далі буде наземний наступ (імовірність висока), то кінець війни буде не скоро. Ізраїль ризикує зав’язнути в Лівані – власне, вже не вперше. На відміну від Гази, Ліван не є анклавом. Його територія простягається аж до Ірану. Так, «Хезболла» зараз в прямому сенсі обезголовлена. Але достатньо згуртована та ідеологічно стійка, щоб продовжувати боротьбу. Особливо у власній країні. Фізичний фронт з запеклим ворогом може зробити Ліван Меккою для джихадистів усього світу. Важко навіть уявити, що залишиться від країни після такого конфлікту.

Варто додати, що ця війна – провал для американців. Світова наддержава мала на меті запобігти ескалації за межами Гази. Вже кілька місяців президент Байден і міністр закордонних справ намагаються домовитися про припинення вогню. Від того, як ізраїльський прем’єр-міністр знов і знов принижує старезного президента США на очах у всього світу, аж дух захоплює. Не треба обманювати себе: саме американська зброя, американські боєприпаси й американська дипломатична підтримка дозволяють Ізраїлю вести війну в Лівані. І все ж таки політичний баланс сил змінено повністю.

Переклад з німецької Дар’ї Прусенко