До Cоціал-демократичної партії майже щодня звертається черговий мультимільйонер, який публічно сповідує ліві цінності, й каже: «Я хочу бути з вами й стану вашим керівником, якщо бажаєте».

Саме це відбувалося з Австрійською соціал-демократичною партією (SPÖ) наприкінці вересня. Чоловіка, який до них завітав, звати Герхард Цайлер. Він – 71-річний медіаменеджер (RTL), відомий також у Німеччині, який з 2012 року працює у правлінні WarnerMedia у США.

Із появою Цайлера повернулося минуле, адже саме він є символом «третього шляху» – курсу, що поєднував ліву соціал-демократію з ринковою логікою, капіталізмом та глобалізацією – і був модним серед соціал-демократів у 1990-х роках. Герхард Шредер у Німеччині, Тоні Блер у Великій Британії, Білл Клінтон у США та сумнозвісний Віктор Кліма в Австрії не соромилися звання «товариш босів». Кар’єру Цайлер розпочав на посаді прес-секретаря у Віденській канцелярії. Для оголошення свого рішення він обрав найбільше австрійське бульварне видання – Kronen Zeitung. Адже для управління країною у 1990-х потрібні були тільки три речі: «газета Bild, недільне бульварне видання BamS і телик», тобто для успішного керування країною та формування суспільної думки достатньо мати підтримку головних популістських медіа та телебачення, як колись сказав голова СДП Німеччини Шредер.

Цайлер не зміг повністю завоювати СДП, але його заява призвела до того, що основні партійні діячі спонтанно зібралися у перші вихідні жовтня й ухвалили рішення, що Баблер, чинний голова партії, має піти у відставку.

Ця ситуація стала унікальним явищем в історії австрійської соціал-демократії. За кризою керівництва ховається набагато глибша криза ідентичності та лідерства. Згідно з даними щотижневого соціологічного опитування, СДП набирає близько 15 відсотків голосів, причому партія має більшість лише у трьох із дев’яти федеральних земель.

Міністр фінансів Маркус Мартербауер, який до того ж є найпопулярнішим політиком уряду, – єдиний кандидат на посаду наступника Баблера, який влаштував би всіх. Але економіст Мартербауер, прихильник Томи Пікетті, має лімфому й до кінця року повинен пройти повний курс хіміотерапії. Коли він одужає, то візьметься за партійні та урядові справи. До початку 2027 року Мартербауер повинен залишатися на посаді міністра фінансів, а потім стати віцеканцлером. До того двоє молодших політиків із керівного складу лівих мають підтримувати Баблера на посаді очільника партії, а саме: Філіп Кухер, голова фракції в парламенті, та Єва-Марія Гольцляйтнер, пані міністр у справах жінок. Ці призначення матимуть офіційне затвердження під час з’їзду партії навесні.

Чи складеться все добре для партії, що ось уже кілька місяців поспіль ховається за керівництвом із чотирьох осіб?

Чи складеться все добре для партії, що ось уже кілька місяців поспіль ховається за керівництвом із чотирьох осіб? Ухвалене у Відні кадрове рішення було необхідним і свідчить про те, що СДП потерпає від браку кадрів. На заміну Баблеру не було нікого, крім хіба Цайлера, якого вважають «темною конячкою».

На прикладі австрійських соціал-демократів видно, наскільки згубним для партії лівоцентристського спрямування є те, що вона не може дати чіткої відповіді на питання, за що виступає та хто стоїть на її чолі. Саме лише призначення на посади конкретних осіб не допоможе подолати кризу.

Цілком очевидно, що це стосується всіх партій, але особливо соціал-демократів. Вони тривалий час були партією влади чи коаліційною партією, питання доцільності зникло само собою. «Ми при владі, ми – частина республіки. Вважаємо, що цього достатньо», – саме таке самоусвідомлення зробило партію інертною.

Представники СДП допустили ситуацію, коли в 1990-х роках Австрійська партія свободи перехопила її електорат – робітничий клас. Наразі австрійські робітниці та робітники вже у другому чи третьому поколінні голосують не за «червоних» соціал-демократів, а за «синіх» ультраправих.

Звісно, на це є глибинні системні причини. В 1970 році приблизно половина зайнятих громадян працювала в промисловій та виробничій сферах, а в 2025-му – трохи менше чверті. Членів профспілок також стало менше, бо всього лише 20 відсотків найманих працівників є членами профспілки. Таким чином, вплив Палати праці, організації, що захищає права працівників, службовців і споживачів, у лавах СДП зростає, адже вона отримує вигоду від обов’язкового членства, яке діє в Австрії. Міністр фінансів Мартербауер був головним економістом Палати праці, перш ніж перейти в уряд.

Робітничий клас не просто зменшився чисельно, відбулося його масштабне заміщення мігрантами. Багато мігрантів не мають громадянства, а тому не мають права голосу. У Відні, який вважається оплотом лівих, третина населення не може голосувати, що значно ускладнює мобілізацію цих людей на користь СДП.

Частина традиційних прихильників лівих, а надто старше покоління, мають замасковані ксенофобські настрої. СДП, яка відстоює права мігрантів, не користується популярністю з 2015 року. Культурну гегемонію визначає Австрійська партія свободи, що, згідно з опитуваннями, має підтримку близько 37 відсотків. «Австрія понад усе» – це те, чого прагнуть багато прихильників лівих.

До системних проблем додаються певні внутрішні виклики. Раніше згадували про відсутність роботи з молоддю. Партія прогавила процес диджиталізації, акаунти партії в соціальних мережах не мають достатнього охоплення, а власні медіаканали створені надто пізно.

Внутрішні суперечки, що паралізують роботу партії з десяток років, мають найбільшу вагу. Коли на початку 2027 року Мартербауер очолить партію, то стане п’ятим лідером за останні десять років. Партія пережила конфлікти між фракціями, напружені голосування з технічними збоями в Excel та ворожнечу. Навіть Баблер є результатом політичного протистояння, в якому переміг, бо інші програли. За таких умов складно об’єднати партію. Останнім часом провідні політики на рівні земель просто бойкотували засідання найважливіших партійних органів. Криза всередині партії просто не може ще більше поглибитися. Цьому відповідає й те, що частка жінок у партійному керівництві дорівнює нулю. Усі дев’ять керівників осередків – чоловіки.

Вирішальне значення має не те, наскільки лівою є політика СДП, а те, наскільки переконливо партія її відстоює

Відставка Баблера дає відповідь на бодай одне принципове питання: посилення радикально-лівого вектора не є ефективним рішенням для партії. Вирішальне значення має не те, наскільки лівою є політика СДП, а те, наскільки переконливо її відстоюють.

Саме це уособлював Баблер. У своїх запальних промовах він завжди апелював до 1970-х років і піднесення, яке обіцяли соціалісти. Це було цілком у дусі його біографії. Баблер – син робітників, а його батьки гарували на шинному заводі «Семперіт». Під час передвиборчої кампанії він мобілізував багатьох молодих виборців не останньою чергою завдяки цим романтичним ретронастроям. «Армія Баблера», як свого часу його прихильників назвали ЗМІ, нарощувала сили.

Проте гасла Баблера – податок на майно, базова допомога на дітей, безкоштовні обіди для кожної дитини – не вдалося втілити в життя в межах тристоронньої коаліції, де Австрійська народна партія була найпотужнішою силою, а ліберальна «Неос» виступала невеликим, але важливим гарантом більшості. Згідно з результатами дослідження Університету Граца, за три роки перебування при владі СДП з трьох коаліційних партій змогла реалізувати найменше своїх ініціатив. Що не дивно, коли опиняєшся в лещатах двох партій, схильних до ринкового лібералізму.

Обійнявши посаду віцеканцлера, Баблер здивував багатьох своїм прагматичним підходом до внутрішньої політики. Назовні він і далі грав роль червоного революціонера. Однак цей «шпагат» не вдався. «Армія Баблера» розчарувалася, а для широких мас він так і не став фігурою, з якою можна було б ідентифікуватися. Цілісність образу політика має велике значення у цифровій медіадемократії, а імідж та політична діяльність повинні збігатися.

Мартербауеру, наступнику Баблера, буде легше. Попри те, що він є палким австро-кейнсіанцем (прибічником унікальної економічної моделі, що забезпечила Австрії стабільне «економічне диво» у 1970-1980-х роках), а, отже, політично позиціонується так само лівіше від центру, як і Баблер, має більш помірковану манеру поведінки. На посаді міністра фінансів Мартербауер вміло виконував роль експерта, а за часів роботи в Палаті праці навчився пояснювати складні взаємозв’язки зрозумілою мовою. Саме це приваблює до нього людей.

Мартербауер також хотів би запровадити податок на майно, проте, на жаль, у цій коаліції це не дозволяє зробити політичний контекст. Якби міг, то запровадив би базову допомогу на дітей, але спершу потрібно навести лад у бюджеті, інакше Австрія буде обтяжена боргами і, як наслідок, втратить здатність до дій.

Мультимільйонер Цайлер виступав за «третій шлях», лідер робітничого руху Баблер – за лівий популізм. З економістом Мартербауером СДП знову повернеться до свого традиційного курсу, туди, де австрійська соціал-демократія завжди почувалася найкомфортніше. У прагматичному центрі, з соціальною свідомістю, проте без пафосу, який відлякує громадян. Для цього потрібно змінити не політичні переконання як такі, а спосіб їх відстоювати.

Переклад з німецької Ірини Савюк