Ввечері 25 жовтня Сербія може опинитися в ситуації, до якої майже ніхто не готовий: два політичні табори, обидва переконані, що перемогли, а їхні прихильники готові вийти на вулиці. Це, мабуть, найбільший ризик, пов’язаний з парламентськими виборами, і він має більше значення, ніж те, хто їх виграє. Результат досі неочевидний. Але є дещо важливіше за передвиборчі прогнози – питання, чи існує план на випадок суперечливого результату і чи встигне вчасно відреагувати Європейський cоюз, який досі переважно просто спостерігав.

9 вересня Александар Вучич оголосив дострокові вибори, а 27 вересня пішов в відставку з посади президента Сербії, щоб очолити список кандидатів на посаду прем’єр-міністра. Оскільки Конституція забороняє йому обіймати посаду президента третій термін поспіль, він намагається залишитися в центрі влади, змінивши посаду. Його популістська Сербська партія прогресу (SNS) домінує в сербській політиці з 2012 року, але зараз стикається з найбільшою за весь цей час загрозою – «Студентським списком». Він виник з протестного руху, що спалахнув після обвалу навісу над залізничним вокзалом в Новому Саді в листопаді 2024 року, в результаті якого загинуло 16 людей. Протести проти корупції, безкарності й зловживань переросли в широкий протестний рух, який прагне повалити уряд.

Судячи з опитувань, передбачити результат виборів навряд чи можливо. В червні опитування проводили Center for Research, Transparency and Accountability (CRTA) і Стенфордський університет, а в серпні й вересні - Faktor plus. Згідно з ними, рейтинг SNS коливається від 35 до 47 відсотків, а «Студентського списку» – від 32 до 45 відсотків. З такими значними розбіжностями визначити переможця заздалегідь складно.

Про справедливу конкуренцію навряд чи можна говорити. Минулі парламентські вибори, які були в грудні 2023 року, міжнародні спостерігачі оцінили як такі, що супроводжувалися серйозними порушеннями. Нинішні умови теж не викликають довіри. CRTA вже зафіксував вплив на виборців, зловживання владою і насильство під час передвиборчої кампанії. Згідно з аналізом CRTA, в період з 21 по 27 вересня 75 відсотків політичного ефірного часу на національному телебаченні припадало на представників уряду і лише 25 відсотків – на опозицію. Сам Вучич отримав більше ефірного часу, ніж уся опозиція разом.

Місія спостерігачів ОБСЄ в проміжному звіті від 9 жовтня також зазначила надзвичайно високу кількість зареєстрованих виборців в деяких громадах, що викликає ще більше сумнівів в чесності виборчого процесу. Ця місія (ODIHR) охарактеризувала передвиборчу кампанію як сильно поляризовану, з підвищеною напругою на вулицях та поодинокими випадками насильства.

Студентський рух перетворив вибори на голосування за чи проти режиму

Студентський рух перетворив вибори на голосування за чи проти режиму. Більшість опозиції підтримала такий підхід. Проте частина проєвропейської опозиції все ж висунула власні списки і наголошувала, що виступає проти уряду, а не проти студентів. Прихильники «Студентського списку» звинувачують їх в розпорошенні голосів противників режиму. За офіційними даними про зареєстровані списки, у виборах беруть участь 18 виборчих списків, серед яких дев’ять списків меншин.

«Студентський список» має цілком чітку політичну програму. Їхній план з одинадцяти пунктів передбачає звільнення судової влади та медіа від політичного контролю, боротьбу з корупцією, деполітизацію громадського сектору, реформу освіти, а також заходи в сферах трудових прав, житлового господарства та охорони здоров’я. Але спільний знаменник цього широкого руху – зміна режиму, в той час як в чутливих ідеологічних і зовнішньополітичних питаннях він переважно уникає чітких позицій.

Це одночасно і перевага, і слабке місце. «Студентський список» об’єднує людей різних політичних переконань: від лібералів і проєвропейців до націоналістів. Така стратегія, з одного боку, дозволяє залучити широке коло виборців, а з іншого – залишає відкритим питання, як подолати ці розбіжності після можливої перемоги на виборах. Однак ще нагальнішим є питання, чи готовий рух до такого результату виборів, який уряд не визнає.

Саме в цьому полягає справжнє випробування. Коли в 2000 році скинули Слободана Мілошевича, опозиційна коаліція DOS, студентський рух Otpor і незалежні медіа мали спільні організаційні структури та контакти з частинами сил безпеки. Завдяки цьому перемога на виборах призвела до реальної зміни влади. Чи має нинішня опозиція або «Студентський список» подібний план на випадок спірних результатів виборів, невідомо. Питання не в тому, чи планується насильство, а в тому, чи готові до цього. Що станеться, якщо обидві сторони заявлять про свою перемогу, і хто захищатиме мирних демонстрантів, якщо влада відреагує насильством? Відповідальність не буде симетричною, оскільки уряд контролює поліцію. Але тим, хто закликає громадян обстоювати результати виборів, слід мати план дій.

Ступінь ризику політичної кризи значною мірою залежить від результатів виборів. Можливі три сценарії. 

За першим сценарієм правляча партія залишається при владі, а Вучич повертається вже як прем’єр-міністр. Система не змінюється, тиск на тих, хто намагався її ліквідувати, ймовірно, посилюється.

За другим сценарієм «Студентський список» здобуває парламентську більшість і отримує можливість сформувати уряд. Його пріоритети: оновлення інституцій, боротьба з корупцією і звільнення держави від партійного контролю. Але такий уряд успадкує інституції, сформовані за 14 років однопартійного правління. Йому доведеться забезпечувати функціонування держави, проводити реформи й водночас долати політичні розбіжності всередині власного широкого руху.

За третім сценарієм однозначного переможця немає: результати виборів оскаржуються, парламентської більшості не видно, обидва табори претендують на політичну легітимність. Це найнебезпечніший сценарій, особливо для суспільства, де серйозні проблеми з довірою до інституцій і готовністю політичних опонентів іти на компроміси.

Найбільша відповідальність, як і раніше, лежить на тих, хто контролює державу й інституції

Європейський союз поки утримується від активних дій. Одна з причин цього – саме те, що «Студентський список» не має чіткого політичного профілю. Він об’єднує проєвропейські сили, але також і націоналістів, а дехто з його представників не підтримує санкції проти Росії. Стриманість ЄС зрозуміла. Але невизначеність політичної програми можливого переможця виборів не має бути підставою для того, щоб ніяк не реагувати на загрозу демократичному процесу. Тим більше, що верховенство права, на якому наполягає «Студентський список», належить до основних цінностей Європейського союзу.

Для Європейського союзу, який в питанні Західних Балкан традиційно віддавав перевагу стабільності чинних урядів, ці вибори теж стануть своєрідним випробуванням: наскільки серйозно він ставиться до верховенства права?

Брюссель і європейські столиці не повинні втручатися в сербську передвиборчу кампанію. Але вони повинні чітко виступити на захист вільних виборів і права громадян мирно виявляти свою волю. Запрошення до Європейського парламенту надіслати делегацію надійшло вже після закінчення передбаченого терміну. Депутат Європарламенту Владімір Пребіліч підтвердив, що делегація все-таки приїде, в той час як опозиція звинувачує уряд в навмисному зволіканні з запрошенням. Але самих спостерігачів за виборами недостатньо. ЄС також має наполягати на прозорому підрахунку результатів і дати зрозуміти, що насильство проти мирних демонстрантів і фальсифікації виборів повинні мати політичні наслідки.

Найбільша відповідальність, як і раніше, лежить на тих, хто контролює державу й інституції. Вибори в умовах гібридного режиму – це не просто підрахунок голосів. Вирішальне значення має те, чи зможуть інституції забезпечити достовірні результати та чи погодяться ті, хто програє, на мирну передачу влади.

Вірити в це в Сербії підстав немає. Щоб запобігти кризі, Європа має вжити заходів раніше, а не лише ввечері 25 жовтня, коли вибори вже відбудуться.

Переклад з німецької Дар’ї Прусенко