5 квітня у Брюсселі відбулася зустріч прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна, голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн і держсекретаря США Ентоні Блінкена. Безпрецедентним був як формат цієї зустрічі, так і реакція на неї. Незважаючи на те, що і європейська, і американська сторони напередодні події публічно заявили, що регіональних та безпекових питань на порядку денному не буде, а учасники зосередяться на зміцненні соціально-економічної та політичної стійкості Вірменії, у Баку назвали зустріч новим джерелом напруженості для Південного Кавказу та спробою ізолювати Азербайджан, а Росія – спробою втягнути Південний Кавказ у геополітичне протистояння. 

Крім того, як часто буває, після зустрічі багато хто зосередився на цифрах. Європейський союз виділить Вірменії 270 млн євро у вигляді грантів протягом найближчих чотирьох років, а США – $65 млн із бюджетних фондів. Російська преса і проросійські сили у Вірменії почали маніпулювати цими цифрами, намагаючись девальвувати зустріч і просувати тезу про те, що ця геополітична гра не коштувала свічок.

Насамперед цю тристоронню зустріч слід розглядати у світлі політики диверсифікації, яку Вірменія проводить протягом останніх двох років.

У процесі диверсифікації особливе значення надається послабленню залежності від Росії

Ситуація, що склалася після Другої Карабаської війни, показала вразливість Вірменії в умовах порушення балансу сил, а також неефективність зовнішньої складової системи безпеки, на яку країна спиралася протягом 30 років. Усе це призвело до серйозних змін як у плані суспільних настроїв, так і з погляду планування системи безпеки країни. Каталізатором процесу стали етнічні чистки вірмен Нагірного Карабаху та бездіяльність російських миротворців.

Зокрема, результати опитувань Міжнародного республіканського інституту показують, що з травня 2021 року у Вірменії значно посилилося негативне ставлення до Росії, сягнувши 66 відсотків. Ба більше, згідно з тим самим опитуванням, 40 відсотків жителів Вірменії вважають Росію політичною загрозою для країни: Москва посідає третє місце після Азербайджану (86 відсотків) і Туреччини (82 відсотки).

Вірменська сторона розглядає диверсифікацію як єдино можливу формулу розв’язання проблем, що виникли у сфері безпеки та підвищення стійкості держави. У цьому процесі особливе значення надається ослабленню залежності від Росії.

Політична диверсифікація

Перший напрям диверсифікації – зовнішня політика. За останні два роки спостерігається значна активізація політичного діалогу за низкою напрямів, зокрема, з ЄС, Францією та США: візити на високому рівні стали частішими, а порядок денний розширюється. Робляться також кроки щодо збільшення дипломатичного представництва Вірменії. Нещодавно дипломатичні представництва були відкриті в Уругваї та Люксембурзі, на черзі – Кіпр і Південна Корея. За останні два роки свої представництва у Вірменії відкрили Канада, Бельгія, Іспанія, Уругвай, Святий Престол і Домініканська Республіка.

Примітно також, що в листопаді 2023 року Вірменія встановила дипломатичні відносини з Саудівською Аравією – одним із ключових гравців на Близькому Сході, а також робить кроки щодо повної нормалізації дипломатичних відносин з одним із непростих членів ЄС – Угорщиною.

Військова диверсифікація

Ще одним важливим напрямом з погляду диверсифікації є військове співробітництво. Через об’єктивні та суб’єктивні чинники з моменту здобуття незалежності Вірменії ключову роль у питанні військових поставок відігравала Росія. Але війна в Україні серйозно вплинула на експортний потенціал Москви. За останні чотири роки частка Росії в угодах про постачання озброєнь Вірменії скоротилася з 96 відсотків до менш ніж 10 відсотків, а з 2021 року Вірменія уклала з РФ контракти на 250 млн євро, заплатила гроші, але замовленого озброєння досі не отримала.

Крім того, Друга Карабаська війна і подальші прикордонні ескалації наочно продемонстрували абсолютну неефективність радянської моделі армії та підштовхнули до системних реформ Збройних сил – переходу до стандартів НАТО.

Оскільки ОДКБ не виконує своїх зобов’язань, вірменська сторона фактично заморозила свою участь в організації

На цьому тлі не є дивним й дистанціювання Єревана від ОДКБ. Оскільки військовий блок не виконує своїх зобов’язань щодо Вірменії та не визнає свою зону відповідальності на Південному Кавказі, вірменська сторона фактично заморозила свою участь в організації. Представники РВ не беруть участі у зустрічах ОДКБ, з вересня 2023 року Єреван не має постійного представника в Алянсі, відмовився від квоти заступника генсека ОДКБ, не проводить на своїй території військові навчання ОДКБ і не відправляє військовослужбовців до інших держав-членів для участі в навчаннях.

Також офіційний Єреван уже ухвалив рішення щодо виведення прикордонників ФСБ РФ з аеропорту «Звартноц», які там перебувають ще з 1990-х років. З вересня цього року функції прикордонного контролю будуть повністю здійснюватися тільки прикордонними військами Вірменії.

Паралельно вірменська сторона розвиває нові партнерства у військовій сфері з Францією та Індією. Співпраця з Парижем передбачає всебічну консультативну підтримку за напрямом оборонних реформ, військової освіти, військових навчань, звісно ж, модернізації засобів оборони ЗС і розвитку військово-технічних засобів. Співпраця з Індією здебільшого зосереджена на військово-технічній складовій. Сьогодні Вірменія є одним із найбільших імпортерів індійської зброї.

Поступово переходять у практичну стадію і переговори з ЄС про надання Вірменії нелетальної зброї через Європейський фонд миру.

США також збільшує підтримку Вірменії – особливо у сфері військової освіти. А вірмено-американські військові навчання, що відбулися у вересні 2023 року, стали приводом для досить серйозних дискусій у регіоні.

Економічна диверсифікація

Диверсифікація економічних відносин не менш важлива з погляду зміцнення стійкості Вірменії. На відміну від зовнішньополітичної та військової сфер, у Єревана на цьому напрямі поки що наявна низка проблем: орієнтація вірменської продукції на євразійський ринок (товарообіг Вірменії з країнами ЄАЕС у 2023 році становив 36,8 відсотка), невисокі стандарти якості вірменської продукції, залежність від Росії в окремих сферах (атомна енергетика, газ, паливо тощо). Крім того, Азербайджан і Туреччина продовжують політику блокади та ізоляції щодо Вірменії, а сусідній Іран залишається під санкціями. У таких умовах, маючи повністю функціонуючий кордон лише з Грузією, м’яко кажучи, важко домогтися прогресу в економічній диверсифікації.

На відміну від зовнішньополітичної та військової сфер, у Єревана в цьому напрямі поки що є низка проблем

Саме це питання було основною темою зустрічі Пашинян – Блінкен – Урсула фон дер Ляєн у Брюсселі. У підсумковій тристоронній заяві, з одного боку, фіксується прихильність Єревана демократичним реформам, а з іншого – готовність США і ЄС допомогти у зміцненні економічних можливостей і незалежності Вірменії. Зокрема, Брюссель зобов’язався надати підтримку за низкою ключових напрямів: диверсифікація торгівлі, розвиток інфраструктури, енергетична та авіаційна безпека, а також підтримка в задоволенні довгострокових потреб вимушених переселенців із Нагірного Карабаху. США, зі свого боку, готові співпрацювати з вірменською стороною для сприяння економічному зростанню та реформам, залученню американських інвестицій, оптимізації можливостей для торгівлі технологіями, розширенню співробітництва у сфері кібербезпеки, диверсифікації енергетики, включно з ядерною енергетикою.

Підтримка Вашингтона і Брюсселя в економічній диверсифікації вельми важлива, проте тривалі бюрократичні процеси, майбутні вибори до Європарламенту і вибори президента США дають привід засумніватися в тому, що найближчими місяцями будуть якісь серйозні зміни.

На жаль, Єреван не має чіткого бачення майбутнього

Сьогодні Вірменія намагається йти шляхом диверсифікації. З огляду на те, що російська сторона вважає цю політику Вірменії геополітичним поворотом і прямим ударом по її позиціях у регіоні та відкрито погрожує економічними наслідками, це складний процес, який потребує часу і підтримки міжнародних партнерів.

Зі свого боку, деякі західні кола очікують, що Вірменія зробить вибір тут і зараз, забуваючи, що для вибору потрібні альтернативи, яких країна поки що не має.

Але, на жаль, і Єреван не має чіткого бачення майбутнього. Буває, один і той самий чиновник може говорити про ефективність головування Вірменії в ЄАЕС, а потім розмірковувати про доцільність подачі заявки Вірменії для статусу кандидата в ЄС. Така відсутність бачення має негативний вплив на процес ухвалення рішень, внаслідок чого багато рішень є лише ситуативними реакціями, а не вираженням чіткої стратегії.