Після перемоги на виборах нового прем’єр-міністра Угорщини Петера Мадяра вже не раз питали на міжнародних прес-конференціях, як би він порадив своїм французьким, німецьким чи австрійським колегам протидіяти зростанню популярності «Національного об’єднання», «Альтернативи для Німеччини» (AfD) чи «Австрійської партії свободи» (FPÖ). Це слушне запитання, бо поразка Віктора Орбана сама по собі не є кінцем «неліберального інтернаціоналу».

Відповідь Мадяра шокуюче проста. Він каже, що кожне суспільство має передусім зрозуміти справжні причини популярності цих партій. В більшості країн Європи провідні політсили перестали говорити з простими людьми про їхні повсякденні справи їхньою мовою. Замість того щоб стигматизувати своїх виборців, політики повинні прислухатися до них, серйозно ставитися до їхніх проблем і пропонувати кращі політичні рішення. В цьому й полягає справжня суть так званого рецепту Мадяра. Нічого особливого, нічого нового. Але саме це найскладніше для багатьох західних партій. Мадяр неодноразово розказував про свою власну передвиборчу кампанію: він об’їхав всю країну, відвідав майже 700 міст і сіл (майже чверть усіх муніципалітетів Угорщини) і особисто вислухав сотні тисяч людей. Робота, робота, робота.

Секрет успіху партії «Тиса» саме в тому, що вона не обіцяла нічого принципово нового. Ідея, що політики повинні «слухати людей» і «серйозно ставитися до їхніх проблем», не звучить якось особливо оригінально чи неоднозначно. Проте принаймні для австрійців і німців вона набула популістського відтінку. Це пов’язано з тим, що культурні й політичні еліти цих країн забарикадувалися за табу у вигляді мовних конструкцій. Вони стверджують, що «народ не можна розглядати як однорідну масу» і тому не слід «вдаватися до популістичної дискримінаційної гомогенізації». Також вони наполягають, що «не можна нормалізувати расистський ультраправий дискурс». Так легко випустити з уваги один факт: те, що відносять до цього дискурсу, іноді відображає реальні проблеми і реальний життєвий досвід.

Мадяр замість лекцій з теорії демократії продемонстрував демократію на практиці

Подібні аргументи вже містять елемент самовиправдання – звільнення від обов’язку слухати. Ба більше, заборона «нормалізації расистських поглядів» ризикує перерости в моралізаторство, і тоді політикам буде необов’язково ставитися до виборців як до дорослих людей і серйозно сприймати їхні страхи, досвід і позицію. Будь-кого, хто не висловлюється політкоректно про те, що прибуття мільйонів мігрантів за кілька минулих років створило проблеми з культурою, ресурсами і безпекою, швидко таврують популістом або расистом. Це не означає, що всі форми ворожості до «мігрантів» виправдані або що політикам слід її підтримувати. Це означає, що реагувати на занепокоєння доцільніше не дискурсивними стратегіями (зміною визначень, ігноруванням або звинуваченнями в расизмі), а конкретними заходами, чи то в сфері культури, чи ресурсів, чи безпеки.

Навіть такі протести, як ті, що були організовані проти з’їзду партії AfD в Ерфурті, врешті звелися лише до публічної демонстрації того, що протестувальники вважають AfD екстремістами й осуджують. Це, можливо, гуртує учасників і підвищує їхню самооцінку, але, з огляду на досвід минулих років, не схоже, щоб це переконало хоча б одного прихильника AfD не голосувати за цю партію. «Захист демократії» занадто часто перетворюється на акт самоствердження. При цьому він може бути щирий, але політично він неефективний.

Успіх позитивного популізму «Тиси» мав і ще одну причину: вона втілювала інше розуміння політики. Мадяр міг би просто постійно викривати антидемократичну поведінку партії «Фідес», але він усвідомлював, що саме це було однією з найбільших помилок колишньої опозиції. І цей посил просто не знайшов відгуку у багатьох людей. Хоч як до цього стався, іншого народу не буде.

Консервативне виховання Мадяра, безперечно, зіграло йому на руку. Він зневажливо поставився до культурних еліт, до очікувань і кодованої мови інтелектуальних кіл Будапешта, а також Відня, Берліна й інших міст. Йому просто було байдуже, а може, він навіть не розумів, що має відповідати цим очікуванням. Вони не були для нього орієнтиром. Коли торік партія «Фідес» заборонила «прайд», саме для того, щоб заманити Мадяра на символічну територію міських еліт і розколоти його неоднорідний електорат, він вміло уникнув цієї пастки. Відтоді він робив це сотні разів. Результат очевидний.

Я вже чую заперечення. Де та межа, після переходу якої відмова від улюблених тем і політкоректної мови культурних еліт, відірваних від життя простих людей, стає підривом фундаментальних прав і розпалюванням ненависті до меншин? Саме це є головним питанням, і саме цей аспект найбільш чужий для пересічного виборця: метадискусія про те, де слід провести цю межу. Культурні еліти говорять про «рух вправо» і «зсув меж прийнятного вправо», в той час як їхні критики (не тільки з-поміж виборців AfD чи FPÖ) говорять про зменшення місця для дискусії і кризу політичного представництва. Мадяр замість лекцій з теорії демократії продемонстрував демократію на практиці: вийшов на вулиці, вислухав людей, відреагував на їхні проблеми та спрямував енергію 50 тис. активістів, організованих в «острови Тиси», в загальнонаціональну політичну мобілізацію.

Більше ніж брандмауер

Франція, Австрія і Німеччина ще не відчули на собі, як це, коли до влади на рівні держави приходять неліберальні сили. Перед їхніми правлячими партіями стоїть завдання запобігти цьому. Запропонувати швидкі й дієві рішення для економіки, соціальної держави, інфраструктури, міграції, освіти й багатьох інших нагальних проблем до того, як людям остаточно урветься терпець. При цьому вимоги виборців до провідних партій різноманітні, ба навіть суперечливі. Народ не є чимось однорідним.

Але дещо таки здається очевидним: посилання на «загрозу фашизму» недостатньо для об’єднання «іншої сторони», наприклад, це не вдалося в Угорщині під час виборчих кампаній 2014, 2018 і 2022 років, коли різні опозиційні партії утворювали різні коаліції. Бажання усунути Орбана з посади не переважало решту політичних міркувань. Одне з найбільш обговорюваних питань напередодні виборів в німецьких землях Мекленбург – Передня Померанія і Саксонія-Ангальт: як провідні партії можуть запобігти приходу до влади очікуваного переможця за допомогою «брандмауера»? Не просто так Frankfurter Allgemeine Zeitung опублікувала інтерв’ю з Мадяром з таким заголовком: «Брандмауери їх тільки посилюють».

Замість того щоб стигматизувати виборців «Фідес», він продемонстрував зв’язок між повсякденними проблемами людей і правлінням цієї партії. Як лідер-популіст, він тимчасово об’єднав противників Орбана. Його рух дозволив багатьом людям  відчути, що політики говорять їхньою мовою і дбають про їхні проблеми й життя. Як довго йому вдасться втримувати цю широку виборчу коаліцію, поки що сказати не можна. Але, без сумніву, «рецепт Тиси» спрацював, адже вдалося завдати поразки популістському режиму Орбана та усунути його від влади через вибори. Чи спрацює цей рецепт в Західній Європі, питання відкрите. Як і те, чи готові тамтешні політичні еліти вчитися на прикладі Угорщини. Можливо, спочатку їм потрібен буде їхній власний «Орбан».

Переклад з англійської Дар’ї Прусенко