Україна, Південний Кавказ і Близький Схід. Спалах насильства знаменує кінець Pax Americana. Поява нових гравців змінює глобальний баланс сил. Поки що неможливо передбачити, чи світ від завтра буде двополярний, чи багатополярний. Якщо системне американо-китайське протистояння переросте в холодну війну, може знову настати двополярний порядок: два конкуруючі блоки. Якщо ж інші сили будуть в змозі зберегти свою стратегічну автономію, найімовірніше, світ залишатиметься багатополярним.

Глобальні зміни матимуть фундаментальні наслідки для всіх. Чи означатиме кінець гегемонії західних ліберальних демократій занепад ліберального устрою як такого? Чи зможуть вижити засновані Америкою багатосторонні інституції та їхні нормативні засади, якщо «світовому поліцейському» забракне сил чи волі на те, щоб їх гарантувати? Чи продовжать існувати універсальні інституції, відкриті для всіх держав, з обов’язковими для всіх нормами? Ба більше, чи може в багатополярному світі, де цивілізації з різними цінностями конкурують між собою, йтися про універсальність прав людини?

Варто брати до уваги ідеологічний вимір боротьби за світ завтрашнього дня. Ліберальний порядок мусить протистояти конкуруючим ідеям і всередині, і зовні. Всередині Заходу ліберальний універсалізм перебуває під тиском неліберального партикуляризму. Ультраправі намагаються деконструювати верховенство права й перетворити ліберальні республіки з сильними правами меншин на неліберальні демократії більшості. Їхня мета – обмежити участь у демократичних процесах і доступ до благ для тих, хто не належить до більшості за національною ознакою. Таким неліберальним трансформаціям заважають кайдани міжнародного права, які необхідно зняти. Яскраві приклади – America First і Brexit.

Втім, партикуляристське мислення, аж до трайбалізму, не чуже й тим, хто ідентифікує себе лівими. Нацьковування людей одне на одного через різний колір шкіри, походження, релігію чи гендерну ідентичність підважує егалітарну етику республіки. Спроби обмежити свободу самовираження інакодумців, культурно релятивізувати порушення закону та обійти парламентаризм мають явно не ліберальний характер. Нарешті, вибіркове засудження порушень прав людини – це відверте глузування з універсалістського ідеалу рівних прав для всіх.

Ліберальний порядок мусить протистояти конкуруючим ідеям і всередині, і зовні

Проникаючи в державну політику Заходу, партикуляризм підриває його вірність універсальним нормам. Так, Китай і Росія використовують критику подвійних стандартів Заходу з боку Глобального Півдня у власних цілях. Але Захід сам шкодить своєму моральному авторитету, коли порушує міжнародне право (від Абу-Грейб до Гуантанамо).

Втрата легітимності й почасти влади послаблює Захід, позбавляє його можливості бути наполегливим. Там, де до влади приходять ізоляціоністські або націоналістичні сили, також бракує політичної волі обстоювати міжнародне право і права людини в усьому світі. Це недобрий знак для ліберального світу з його універсалістським ціннісним підґрунтям.

Критика неоконсервативного поширення демократії силою зброї з боку Глобального Півдня натякає на те, що у Вашингтоні були і є прихильники американської імперії. В Росії та Китаї набувають поширення оборонні й наступальні різновиди неоімперських ідей. Оборонні вимагають невтручання ліберального Заходу у внутрішні справи їхньої цивілізації, а наступальні, які посилаються на імперську історію, включають претензію на позицію незалежного центру в ієрархічному світі (або його частини).

Спроби Росії створити ексклюзивну зону впливу силою зброї ідеологічно обрамлені Москвою у відокремлення динамічної євразійської цивілізації від західної, що занепадає. За іронією долі, ці неоімперські фантазії особливо популярні в націоналістичних колах «загниваючого Заходу». Можливо, теперішня популярність тези Хантінгтона про «зіткнення цивілізацій» пов’язана з партикуляристським бажанням розділити світ, охоплений безладом, на племена «таких, як ми» і «не таких, як ми».

У майбутньому Вашингтон, найімовірніше, не матиме ні волі, ні сил на те, щоб санкціонувати порушення універсалістських норм

Китай натомість пропагує «мирне співіснування цивілізацій», посилаючись на свою тисячолітню культуру. Замість універсальності Пекін говорить про «загальну концепцію прав людини», яку кожна культура має інтерпретувати відповідно до власного контексту. В Організації Об’єднаних Націй Китай просуває своє бачення, яке ставить право на економічний і соціальний розвиток вище за політичні громадянські права. Філософ Чжао Тін’ян наводить стару систему Тянься («Все під небом») як приклад нормативної конструкції світу на китайський манер. Критики побоюються, що, відкриваючи заново елементи своєї імперської історії, Китай пробує обґрунтувати гегемонію старої та нової Піднебесної в Азії. 

Імперські зазіхання на рівність, суверенітет і територіальну цілісність сусідніх держав викликають не менше обурення (і не тільки там), ніж гуманітарні інтервенції Заходу з його звичкою використовувати універсальні права як привід для втручання в чужі внутрішні справи. Намагаючись дати відсіч як імперським, так і ліберальним ідеям, Глобальний Південь впроваджує вестфальські принципи. Ця система базується не на ієрархічному порядку, в якому васальні держави групуються довкола імперських полюсів, а на юридичній рівності суверенних національних держав. Принцип територіальної цілісності має покласти край імперським амбіціям центрів. Водночас обстоюється принцип невтручання, спрямований проти гуманітарних інтервенцій ліберальних інтернаціоналістів і структурної перебудови інститутів глобального управління. Саме обурення зовнішнім втручанням – причина того, що західний наратив про системне протистояння демократій і автократій не має на Глобальному Півдні великого резонансу.

Суть Вестфальської системи полягає у відсутності центральної влади. Ситуативна роль «світового поліцейського», що її взяли на себе США після закінчення холодної війни, завжди була лише слабким замінником. У майбутньому Вашингтон, найімовірніше, не матиме ні волі, ні сил на те, щоб санкціонувати порушення універсалістських норм. Тож ключове питання в тому, чи можливо в багатополярному і, відповідно, плюралістичному світі, де співіснують цивілізації з різними цінностями та баченнями, досягти одностороннього мінімального консенсусу суто волюнтаристським шляхом.

Ціна відносної стабільності в імперських центрах і тоді, й зараз – нескінченні проксі-війни на периферії

Концепція, що врешті-решт переможе, визначить баланс сил у боротьбі за світ завтрашнього дня. Якщо Захід хоче зберегти ліберальний порядок, він має відмовитись від гуманітарного інтервенціонізму, який дехто вважає імперіалістичним. Це не означає зректися базових цінностей демократії і прав людини, це означає утримуватись від нав’язування їх силоміць. Чи зможе Захід змусити себе скоригувати курс, залежить не останньою чергою від результату внутрішніх конфліктів між неліберальними партикуляристами і ліберальними універсалістами. З прогресивного погляду універсалістська рівноправність усіх – найефективніша протиотрута від нескінченних міжплемінних ігор з нульовою сумою, які заганяють суспільство в глухий кут.

Але як запобігти зіткненню цивілізацій на глобальному рівні, коли існування різних культур робить правила співжиття відносними? Якщо природне право поряд з християнськими цінностями більше не може формувати загальноприйнятний світовий порядок, необхідний діалог між цивілізаціями на рівних, щоб з’ясувати, які універсальні принципи можна погодити натомість. Однак твереза дискусія про добре зрозумілу зацікавленість Заходу в збереженні порядку, побудованого на фундаменті універсальних цінностей і правил, ризикує потонути в галасі емоційно заряджених культурних війн.

Прихильники так званого концерту великих держав нагадують, що свого часу збереження за наддержавами ексклюзивних зон впливу запобігло переростанню холодної війни (зокрема, Карибської кризи) в гарячу. Проте ціна відносної стабільності в імперських центрах і тоді, й зараз – нескінченні проксі-війни на периферії. Відмова від неоімперського порядку випливає також з небажання переважної більшості держав підпорядковуватися одному з полюсів «і в горі, і в радості».

Значна частина Глобального Півдня, включно з важливими голосами в Китаї та Східній Європі, вірна ідеї відродження вестфальського порядку рівних і суверенних держав. Якщо Заходу забракне політичної волі й наполегливості для підтримки ліберального порядку з його універсалістським фундаментом, найкращим з найгірших варіантів буде саме цей: порядок, заснований на закріплених Статутом ООН принципах рівності, суверенітету й територіальної цілісності всіх держав.

Переклад з німецької Дар’ї Прусенко