Зараз, коли Європа намагається подолати політичну турбулентність і геополітичні кризи, відбувається менш помітна трансформація, але з далекосяжними наслідками: стигматизація та придушення громадських організацій.

Зокрема, ця тенденція повною мірою проявляється у Грузії. Посилюючи обмеження на діяльність неурядових організацій (НУО), уряд планує досягти максимально можливого контролю над їхнім фінансуванням, що може фактично покласти край впливу незалежних організацій. Тим часом провладні групи вперше отримають доступ до державного фінансування. Таким чином, Грузія відтворює модель, яка давно існує за межами регіону: державний контроль не лише замінює міжнародне фінансування, але й стає стратегічним інструментом політичної влади.

Вісь авторитаризму

Яскравими прикладами того, як державні суб’єкти систематично намагаються змусити критичні голоси громадянського суспільства замовкнути, є Угорщина, Туреччина й Азербайджан. Вони використовують різні тактики – від репресивного законодавства і наклепів у медіа до прямих погроз і актів насильства.

Це вказує на продумані спроби скорочення простору для громадянського суспільства – уряди часто посилаються на міркування національної безпеки й на те, що вони нібито протидіють іноземному втручанню. Однак насправді це лише стратегічна гра. Справжня мета – придушити інакомислення та зміцнити владу. Зростаюча готовність обмежувати право на зібрання ілюструє небезпечне тяжіння до дедалі більш автократичного врядування.

Ще в січні 2021 року Парламентська асамблея Ради Європи – винятковий парламентський орган у міжнародній організації – попереджала про руйнівний вплив обмежувальних заходів щодо громадянського суспільства, зокрема в Азербайджані, Росії й Туреччині. З цим попередженням погодилася і Венеціанська комісія – група конституційних експертів у Раді Європи.

Але де межа між належним моніторингом і політичним залякуванням?

Ці події впливають не лише на країни за межами ЄС – останнім часом такі тенденції стають помітними і в самому ЄС. У березні 2023 року тодішня Уповноважена Ради Європи з прав людини Дуня Міятович висловила глибоке занепокоєння серйозними обмеженнями свободи слова та зібрань під час протестів проти пенсійної реформи у Франції. Приблизно в той самий час італійський уряд домігся неоднозначних поправок до конституції, які соціал-демократична опозиція назвала «війною проти НУО». З огляду на те, що ці події належать до ширшої тенденції, Комісар з прав людини Майкл О’Флаерті на початку 2025 року також підкреслив нагальну необхідність убезпечити громадянське суспільство в усіх країнах-членах Ради Європи.

Це попередження виявилося своєчасним, оскільки подібні тенденції почали формуватися і в Німеччині. Наприкінці лютого 2025 року консервативна парламентська група під керівництвом Фрідріха Мерца подала до федерального уряду розширений запит щодо розслідування джерел фінансування громадських організацій, які брали участь у протестах проти ультраправих партій. Запит включав 551 питання, мав на меті перевірити фінансові джерела цих організацій та вивчити їхні можливі зв’язки з політичними партіями. Водночас у розслідуванні наголошувалося, що організації на державному фінансуванні повинні зберігати політичний нейтралітет і утримуватися від втручання у виборчі кампанії, інакше вони ризикують втратити статус неприбутковості.

Принаймні деякі конституційні експерти вважають це розслідування зловживанням парламентським правом опозиції ставити запитання, тоді як організації, яких стосується запит, розглядають його як погано прихований прояв боротьби з інакомисленням.

Стійкість демократії

Зважаючи на вищезазначене, ще більше вражає стійкість і креативність, з якими багато НУО реагують на ці виклики. Вони не тільки будують міцні мережі, а й беруть участь у змістовному діалозі з міжнародними інституціями. Водночас вони ефективно використовують правові механізми та стратегічну публічну критику для просування своєї справи.

Це найбільш очевидно в Україні, яка стала яскравим доказом того, що громадянське суспільство є найсильнішим запобіжником демократії, адже саме воно опинилося в центрі боротьби України проти російської агресії та за демократію. Це не просто добросусідська допомога чи громадянська сміливість: мобілізуючи волонтерів, надаючи гуманітарну допомогу та відновлюючи зруйновану інфраструктуру, українські громадські організації зробили значний внесок у стійкість таких міст, як Харків і Суми.

По всій Європі НУО сприяють залученню громадян, посилюючи різноманітність голосів, забезпечуючи значущу участь і втілюючи демократичні ідеали в повсякденне життя

Те, що відбувається в Україні, ілюструє ширшу європейську реальність: сила демократії полягає не лише в інституціях, а й у громадянській участі. По всій Європі НУО сприяють залученню громадян, посилюючи різноманітність голосів, забезпечуючи значущу участь і втілюючи демократичні ідеали в повсякденне життя.

На міжнародному рівні громадські організації також беруть безпосередню участь у формуванні та реалізації правової бази Ради Європи, використовуючи інституційні зв’язки всередині організації. У сукупності вони забезпечують комплексний погляд на пріоритети та проблеми громадянського суспільства.

Рідкісна перлина у верховенстві права

Одним із ключових інструментів боротьби з придушенням діяльності НУО є Європейський суд з прав людини – гострий меч Ради Європи в Страсбурзі, якому немає рівних у світі. Проте рішення Суду часто не мають належного впливу.

Комітет міністрів Ради Європи повинен суворіше забезпечувати виконання рішень Суду: держави, які їх не виконують, мають бути притягнуті до відповідальності за допомогою усіх доступних політичних та інституційних важелів.

Попри фінансові труднощі, вересень 2024 року приніс нову надію: посаду Генерального секретаря Ради Європи обійняв колишній президент Швейцарії, соціал-демократ Ален Берсе. Від того, як він впорається з викликами, залежатиме не лише майбутнє Ради Європи, а й політична траєкторія всього континенту. Майбутнє демократії в Європі вирішуватиметься не лише на виборчих дільницях, а й відповідно до стійкості наявних інституцій.

Переклад з англійської Наталії Сліпенко