На жаль, наявність оплачуваної роботи не завжди означає можливість уникнути бідності. Через низькі заробітні плати кожен п'ятий робітник у світі залишається за межею бідності. В Африці в умовах бідності живуть майже 55 відсотків робітників, у США 6,3 мільйона людей вважаються «зайнятими бідняками», а в ЄС «під загрозою бідності» вважаються 8,5 відсотка робітників. Іншими словами, зараз мати роботу – не означає уникнути бідності. 

Ще більше ситуацію погіршило кризове здорожчання життя. У 2022-му річна інфляція в ЄС досягла рекордного рівня – зросла втричі до 9,2 відсотка, заробітні плати відстають – вони зросли тільки на 4,4 відсотка. Подібна картина виникла і в інших регіонах світу, через що численні робітники опиняються за межею бідності. За першу половину 2022 року заробітні плати в реальному вираженні впали на 0,9 відсотка – це перший негативний показник у цьому столітті. У всьому світі робітники стикаються з безпрецедентною кризою купівельної спроможності.  

Мінімальна зарплата, мінімум впливу

Мінімальна заробітна плата – встановлений законодавством мінімум, який може бути виплачений працівнику – діє в понад 90 відсотках 187 країн – членів Міжнародної організації праці (МОП). Статистика обнадійлива, але за нею ховається кілька серйозних проблем.

Наприклад, у Сполучених Штатах мінімальна заробітна плата на федеральному рівні становить $7,25 за годину. Востаннє її змінювали у 2009 році без подальших поправок на інфляцію. У результаті заробітні плати у США належать до найнижчих в індустріально розвиненому світі, а робітники з дипломом про середню освіту в середньому отримували на 2,7 відсотка меншу заробітну плату, ніж отримували б у 1979 році, з урахуванням інфляції.

Щоб зайнятість давала людям можливість виходити з бідності, усі працівники – незалежно від статусу – мають отримувати платню, достатню для задоволення своїх основних потреб

Але США не є винятком. Ще більш прикро те, що у світі досить поширеною є відсутність коригування мінімальної заробітної плати. І навіть коли мінімальна заробітна плата підвищується, її часто все одно не вистачає в порівнянні зі стрімким зростанням вартості життя. Нещодавня оцінка МОП у 10 країнах показала: навіть незважаючи на те, що більшість цих країн збільшили суму мінімальної заробітної плати з 2015 до 2022 року, у восьми з них рівень інфляції означав, що де-факто мінімальна заробітна плата знизилась. 

І навіть коли мінімальна заробітна плата визначена та її регулярно коригують, численні робітники все одно отримують недостатньо через те, що контролюючі органи не перевіряють дотримання законодавства, або ж у випадках, коли вони взагалі не підпадають під правила трудового законодавства – це, зокрема, неофіційно працевлаштовані люди, домашні робітники, працівники сільського господарства, люди, які працюють з дому, та нелегальні робітники-мігранти.

Справжній «прожитковий мінімум»

Відповідь на всі ці питання така проста, що аж прикро. Щоб зайнятість давала людям можливість виходити з бідності, усі працівники – незалежно від статусу – мають отримувати платню, достатню для задоволення своїх основних потреб. Саме в цьому й полягає ідея «прожиткового мінімуму» – такого, що змінюється відповідно до змін у вартості життя, щоб гарантувати всім робітникам змогу забезпечити себе та потреби своїх родин, тобто оплатити все необхідне – їжу, житло та санітарію (відповідно до міжнародного права у сфері прав людини).

Хоча цей підхід отримав широке визнання, у нього є один важливий недолік: він базується на абсолютному, а не відносному розумінні бідності. А проте навіть працівники, які можуть дозволити собі їсти та мають дах над головою, залишатимуться в бідності, якщо відчуватимуть сором і стигматизацію, що виникають через недотримання певних соціальних очікувань.

Наявність оплачуваної роботи повинна – і може – гарантувати, що людина не житиме в бідності

Світ швидко змінюється, і наразі в усіх країнах, окрім хіба що найбідніших, людину вважають бідною, якщо вона не може дозволити собі мобільний телефон, якщо в неї немає доступу до інтернету, якщо вона не може організувати гідний похорон батькам чи весілля дітям. Це все не належить до прожиткового мінімуму, але без цього люди, які живуть у бідності, й надалі стикатимуться з безжальною дискримінацією та соціальним відчуженням через бідність, і їм буде все важче змінити цю ситуацію. 

Цього місяця на Генасамблеї ООН у Нью-Йорку (20 жовтня) я закликатиму уряди встановити мінімальну заробітну плату на рівні, який дозволяє робітникам і їхнім родинам досягти гідного рівня життя або який становить принаймні 60 відсотків медіанної заробітної плати у країні – на рівні вищого з цих двох значень.

Належне законодавство про заробітну плату також має захищати всіх працівників, незалежно від того, чи працюють вони повний робочий день, неповний робочий день або неофіційно, чи працюють вони вдома, у приватному будинку свого роботодавця або через онлайн-платформу. Це не просто досяжно – це докорінно змінило б зв’'язок між зайнятістю та скороченням бідності. Наявність оплачуваної роботи повинна – і може – гарантувати, що людина не житиме в бідності.

Переклад з англійської Наталії Прусенко