Коли соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), зелені та ліві оголосили, що йдуть із платформи X, це спричинило неабиякий резонанс. Одні раділи, вважаючи дистанціювання від платформи, що стає дедалі більш токсичною, необхідним кроком. Інші – глузували, називаючи це втечею з публічного простору. При цьому багато представників лівого крила, такі як, наприклад, співголова фракції лівих Серен Пеллман, колишня голова партії «Зелені» Рікарда Ланґ або політик СДПН з питань охорони здоров’я Карл Лаутербах, продовжують активно публікувати там дописи.

Після того як Ілон Маск купив платформу X (колишню Twitter), атмосфера цієї соцмережі значно погіршилася. Платформа стала агресивнішою, хаотичнішою, витримувати її складніше. Армії ботів, ідеологічні агітатори та постійне напруження роблять політичні дебати виснажливим заняттям. Що ж, демократія – річ виснажлива за своєю суттю. Політика – це не лише приємні розмови з однодумцями. Той, хто шукає політичний обмін думками лише з тим, із ким комфортно, рано чи пізно втрачає контакт із суспільною реальністю.

Позиція, що стоїть за виходом із Х, є цікавішою, ніж дискусія навколо самої платформи. Соцмережа X – це симптом більш серйозної проблеми. Частина прогресивного середовища дедалі більше втрачає здатність сприймати суспільну реальність у всій її суперечливості. Той, хто добровільно покидає конфліктне середовище, залишає його іншим, а потім дивується, що їхній вплив тільки зростає.

Проблема виходить за межі соціальних мереж і стосується, зокрема, лівоцентристського політичного спектра. Ось уже багато років поспіль європейська соціал-демократія перебуває в глибокій кризі, адже, згідно з опитуваннями, рейтинг СДПН зараз коливається між 12 і 14 відсотками. У деяких країнах Центральної Європи представники соціал-демократичних партій узагалі повністю зникли з парламентів. Ситуація у Західній Європі також прикра. У Франції соціалізм вже протягом багатьох років перебуває у стані глибокого занепаду. На останніх президентських виборах Анн Ідальго, французька політикиня й членкиня Соціалістичної партії Франції, отримала менше двох відсотків, а це історично низький результат. У Нідерландах на парламентських виборах у жовтні 2025 року партія посіла всього лиш четверте місце, попри те, що Робітнича партія виступила спільно з зеленими, а згодом об’єдналася з ними в одну партію. Навіть у Великій Британії Лейбористська партія, попри урядову відповідальність і багаторічний «цирк» консерваторів, опинилася під величезним тиском.

У багатьох випадках прагнення до моральної однозначності дедалі частіше витісняє здатність приймати неоднозначність ситуацій

Вражає не занепад як такий, а відсутність готовності до ґрунтовного самоаналізу. Звісно, програмні корективи й кадрові зміни були і будуть. Але головне питання залишається без уваги: чому політичний табір упродовж багатьох років втрачає підтримку більшості суспільства?.

Відповідь не лише в окремих помилкових рішеннях чи передвиборчих кампаніях. Можливо, проблема є більш фундаментальною. Частина прогресивного середовища має вельми складні стосунки з суспільною реальністю. У багатьох випадках прагнення до моральної однозначності дедалі частіше витісняє здатність приймати неоднозначність ситуацій. Людей та політичні конфлікти дедалі частіше розглядають крізь призму таких категорій, як: прогресивні вони чи реакційні, демократичні чи небезпечні, солідарні чи несолідарні. Те, що не вписується в цю схему, дратує й викликає спротив. Суспільна реальність при цьому часто є більш суперечливою, ніж нам хотілося б.

Колись один із найвідоміших та найвпливовіших суспільно-політичних журналів Німеччини та всієї Європи Der Spiegel опублікував репортаж про політикиню, представницю партії «Альтернатива для Німеччини» з Лейпцига, яка допомагає сирійським родинам з оформленням документів, а також  допомагає дітям із освітою. Водночас вона розповіла про власний негативний досвід, пов’язаний з міграцією, який, за її словами, і привів її до вступу в партію «Альтернатива для Німеччини». Саме такі випадки часто не вписуються в політичну картину світу. Проте більшість людей не є одновимірними й не діють як ідеологічні аватари, особливо під час голосування на виборах.

Якщо проаналізувати процес міграції виборців, то побачимо дещо подібне. Під час останніх виборів до Бундестагу партія «Альтернатива для Німеччини» отримала майже мільйон голосів від СДПН, зелених або лівих. Це суперечить уявленню про чітко відокремлені політичні табори. Очевидно, багато людей сприймають політичні та суспільні процеси як значно складніші, суперечливіші та мінливіші, ніж це випливає з моральних узагальнень. Схожі тенденції спостерігаються і за межами Європи. Під час своєї останньої перемоги на виборах президент США Дональд Трамп зміг досягти рекордних результатів серед меншин, зокрема серед афроамериканців та латиноамериканців. Для багатьох це суперечить здоровому глузду.

Видається, що стає дедалі складніше витримувати саме ці суперечливі настрої. Не кожне сприйняття легітимне, не всі переживання зрозумілі, не всі занепокоєння – раціональні. Не кожне критичне спостереження стосовно міграції є расистським. Не кожен скептицизм щодо суспільних змін автоматично реакційний. Однак здатність до диференціації втрачається дедалі більше. Замість того, щоб спочатку відкрито спостерігати за суспільними змінами, їх одразу фільтрують за моральними критеріями. Якщо хтось намагається диференціювати, то його негайно підозрюють у тому, що слугує «не тим».

Здатність до самокорекції – основа демократичної політики

Це не лише культурна проблема, а й значною мірою політична. Здатність до самокорекції – основа демократичної політики. Той, хто хоче об’єднати політичну більшість, повинен прагнути зрозуміти, чому люди можуть думати, голосувати або відчувати не так, як їхнє оточення. Не для того, щоб схвалювати кожну позицію, а щоб мати змогу сприймати суспільні реалії.

Соціал-демократія мала успіх саме тому, що серйозно ставилася до реальних суспільних конфліктів. Вона не була рухом моральної однорідності, а політичною силою, що здатна об’єднати різні інтереси, соціальні прошарки населення й життєві реалії. Натомість сьогодні частина прогресивного спектру дедалі більше нагадує закриту релігійну спільноту, для якої розбіжності – це не передумова політичного розуміння, а радше загроза.

Цікаво, що саме це є точкою перетину соціал-демократії та журналістики. Останнім часом помітно знизилася довіра до традиційних медіа, й багато людей більше не відчувають, що медіа представляють їхні інтереси. Значна частина вважає, що їх «більше не сприймають серйозно». Надію дає досить поширена готовність переглянути курс. У подкасті Hotel Matze німецько-італійський журналіст і головний редактор щотижневої газети Zeit Джованні ді Лоренцо нещодавно висловив цікаву думку про те, що журналістиці потрібна «готовність бачити незалежно від власних уподобань». Також можна знайти його слова про «відкритість до того, щоб дозволити спростувати власні упередження». Саме готовність ставити під сумнів власні базові припущення і, за необхідності, коригувати їх є демократичною чеснотою, і їй, на жаль, загрожує зникнення. Це завжди означає також і можливість помилятися. Ймовірно, саме це пояснює, чому справжня самокритика сьогодні стала такою рідкістю. Політичні рухи, що більше не хочуть коригувати власні дії, рано чи пізно втрачають здатність до навчання.

Відхід у однорідні цифрові біотопи – підхід неправильний. Та сама логіка простежується у зростаючому обуренні щодо журналістів, ютуберів чи подкастерів, які наважуються розмовляти навіть із політичними опонентами. Не відмова від діалогу живить демократичну дискусію, а розбіжності й дискусія. В іншому випадку це не позиція, а форма капітуляції.

Криза європейської соціал-демократії – це не лише програмна чи стратегічна криза. Це також криза відчуття реальності. Політичний рух, який більше не витримує суспільної амбівалентності, чи то на X, чи деінде, поступово втрачає здатність завойовувати увагу й прихильність більшості, таким чином залишаючи простір комусь іншому. Однак для того щоб завоювати широкі прошарки суспільства, необхідно боротися за громадську думку та виходити з ехо-камер, себто середовища, де люди спілкуються виключно з однодумцями, і соціальних бульбашок.

Переклад з німецької Ірини Савюк