Ще до того, як Дональд Трамп почав ганяти грозові хмари через Атлантику, в січні, Копенгаген пережив ідеальний шторм. Данські дипломати були в шоці від того, як американський президент ігнорував будь-які правила пристойності, дипломатії та справедливості.

Вже вдруге Трамп запропонував королівству продати йому Гренландію; непристойний випад, який нагадує про темні колоніальні часи. Цього разу він поєднав своє прохання з відкритою погрозою, що вкрай недипломатично в розмові з союзниками. Такою поведінкою він підірвав не лише довіру світу до США, але й опору американської могутності – Soft Power.

Ця практика, згідно з описом Джо Ная, має три головні джерела: культура (якщо вона подобається іншим), політичні цінності, такі як демократія і права людини (якщо їх дотримуються), і політика (якщо її вважають легітимною). Трамп може осушити всі три джерела. Він долучається до автократів, які нав’язують меншим державам право сили, замість обстоювати колись утверджену США силу права й порядок, заснований на правилах.

Ще в серпні 2019 року Дональд Трамп намагався укласти з Данією своєрідну угоду про власність. Новопризначена тоді прем’єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен відкинула цю спробу як «абсурдну». Трамп, схоже, через цю відмову має особисту образу, якою можна пояснити його безцеремонність під час телефонної розмови з Фредеріксен в січні 2025 року.

Було очевидно, що під час свого другого президентства Трамп продовжить користуватися слабкостями інших країн і ставитися до них не як до партнерів, а як до об’єктів трансакційної політики. В листопаді 2020 року пані посол США в Копенгагені написала статтю, де закликала Данію вирішити проблему серйозного недофінансування збройних сил. Через чотири роки прем’єр-міністерка Метте Фредеріксен пообіцяла все виправити. Однак те, що Данія замало інвестувала в свої збройні сили – факт (і тут Трампова критика небезпідставна), тож тепер не має достатніх ресурсів, щоб самостійно захищати безпеку й суверенітет найбільшого острова в світі.

На виборах 11 березня питання ймовірної залежності від США може стати ключовим

Водночас Трамп явно перебільшує серйозність цієї проблеми. Гренландії зараз не загрожує війна, тому сильного ризику для безпеки США вона не становить. Але Трампа хвилюють не тільки питання безпеки. Його раптове грубе втручання в питання Гренландії саме зараз значною мірою мотивоване внутрішньою політикою.

В світі Трампа Гренландія стала б найбільшим з можливих загарбань, яким він би блискуче утвердив свою політику Make America Great Again. Канада, між іншим, в цю схему не вписується, хоча як ще більша територія вона теоретично більш приваблива для експансії. Річ у тім, що разом з Канадою Трамп не просто отримав би величезну кількість землі, а привів би в країну один з найліберальніших електоратів в Північній Америці. Канада в ролі 51-го штату була б абсолютно непридатна для здійснення внутрішньополітичної реорганізації США за Трампом. В Гренландії ж живе близько 57 тис. людей, які до того ж мають найнижчий в Північній Європі рівень освіти. Там в пріоритеті інвестиції в освіту та національну економіку, а ліберальне мислення – раритет.

Мало хто знає, що ще 15 років тому королівство Данія намагалося заохотити азійські країни інвестувати в Гренландію і Фарерські острови. За допомогою азійських інвестицій Копенгаген сподівався покращити відносини з автономіями й послабити відцентрові сили в королівстві. В 2013 році Китай, всупереч тодішнім інтересам інших арктичних держав, отримав статус спостерігача в Арктичній раді, а також доступ до важливих інфраструктурних проєктів в Гренландії. Загалом такі проєкти, як-от розширення аеропортів, в компетенції уряду в Нууку, який на підставі статусу розширеної автономії може самостійно регулювати більшість аспектів політичного й економічного життя. Уряд визнав новий аеропорт невід’ємною складовою національного розвитку та планування столиці. Але питаннями безпеки Гренландії все одно займається королівство, що дало Копенгагену право класифікувати будівельний проєкт як загрозу для безпеки і втрутитися в процес закупівель.

Занепокоєння викликала наявність China Communications Construction Company (CCCC) в короткому списку гренландської компанії Kalaallit Airports як потенційного партнера в реалізації та фінансуванні проєктів аеропортів. CCCC на 70 відсотків належить державі й бере участь в ініціативі «Один пояс, один шлях», за допомогою якої Пекін прагне поширити свій вплив на весь світ. Крім того, ця компанія обслуговує військові об’єкти, якими користуються китайські збройні сили.

На додачу до США й Китаю Росія, третій член новоствореного порочного альянсу, також може сприймати гренландську політику Трампа як визнання свого експансіоністського минулого (часів царської імперії) і своїх нинішніх неоімперіалістичних прагнень.

До Трампа Гренландія не відігравала значущої ролі в російському арктичному дискурсі. Але це може змінитися

Тут Трамп теж застосовує методи, ефективні у внутрішній політиці. Владімір Путін має змогу не почуватися самотнім зі своїм ставленням до управління Росією як до сімейного бізнесу: можливо, незабаром його дочки відвідають «новоросійські» території, як Дональд Трамп-молодший Гренландію.

До Трампа Гренландія не відігравала значущої ролі в російському арктичному дискурсі. Але це може змінитися, якщо острів стане важливим в воєнному плані місцем, тобто буде сприйматися як потенційна загроза для російського ядерного арсеналу. Його захищає російський Північний флот в Арктиці.

Результатом такого ходу подій можуть стати важкі переговори між Копенгагеном і Вашингтоном, а також внутрішньополітичні суперечки в Нууку. Розміщення на авіабазі Пітуффік (раніше Туле), яку використовують Збройні сили США, не тільки сенсорів, а й систем озброєння, таких як далекобійні ракети, явно суперечитиме арктичній стратегії Гренландії.

Суперечитиме воно й базовому наративу про те, що інуїти – миролюбний народ і воєнні конфлікти розглядають переважно як імпортовану ззовні проблему. Відповідно до нього, міністерка закордонних справ Гренландії Вівіан Мотцфельдт наголосила в Арктичній стратегії Гренландії, що не хоче «гонки озброєнь в Арктиці».

Країна гренландців (Kalaallit Nunaat) отримує від цих дискусій внутрішньополітичну вигоду, привертаючи до себе увагу і, як наслідок, маючи змогу далі тиснути на Данію. Наразі Трамп робить багато корисного для руху за незалежність, на думку колишнього міністра закордонних справ Гренландії Пеле Броберга з радикальної партії незалежності Naleraq, члени якої хочуть якнайшвидше відокремитися від королівства. Трамп також безоплатно підтримує виборчу кампанію прем’єр-міністра Муте Борупа Егеде і його партії Inuit Ataqatigiit (ІА), для якої призначення Егеде стало лише другим з початку самоврядування в 1979 році випадком, коли вона мала змогу призначити прем’єр-міністра. На майбутніх парламентських виборах 11 березня екопартія IA змагатиметься зі своїм нинішнім партнером по коаліції, соціал-демократичною партією Siumut («Вперед»). Ця політсила, можливо, захоче знизити встановлені ІА обмеження на видобуток урановмісних речовин, щоб в довгостроковій перспективі фінансувати незалежність.

На відміну від виборів 2021 року, коли для гренландських виборців захист довкілля був важливіший навіть за незалежність, цього разу питання ймовірної залежності від США може стати ключовим.

Гренландія прагне відокремлення від Данського королівства, але навряд чи буде готова зректися мети незалежності заради нового американського порядку під гаслом America First. Особливо якщо при цьому не буде належної поваги ні до права на самовизначення, ні до довкілля.

Гренландія стоїть перед революційним вибором: чи буде вона асоційованою з Європейським союзом і Данією на рівних правах як незалежна країна, чи потрапить в нову залежність – від трампівських США, які під девізом America First відсувають інтереси всіх інших держав на задній план?

США свій вибір уже зробили. Але поки Конгрес поважає власну конституцію, поки Сполучені Штати не перетворяться на неоімперську колоніальну державу на зразок путінської Росії, Kalaallit Nunaat буде не «Red, White & Blueland», згідно з ідеєю конгресмена США Ерла Л. «Бадді» Картера, а кольорів національного прапора Гренландії – червоного й білого.

Переклад з німецької Дар’ї Прусенко