У другому турі президентських виборів у Польщі незалежний кандидат Кароль Навроцький, якого підтримала провідна опозиційна партія «Право і справедливість», із незначним відривом (1,78 відсотка) випередив висуванця провладної коаліції Рафала Тшасковського.

Цей результат позначиться на національному, регіональному та загальноєвропейському рівнях і, безумовно, вплине на динаміку відносин між Польщею та Україною.

На національному рівні успіх Навроцького став потрясінням, яке засвідчило: у державі посилюється гостра поляризація суспільства за кількома лініями поділу: місто і село, прихильники ліберальних цінностей і консерватори, проєвропейські підходи і трампістські наративи, сувереністські погляди, зрештою, захід і схід. Головним тригером для мобілізації консерваторів стало гостре відчуття несправедливості, яку вони приписують Брюсселю, ліберальним елітам, заможнішим верствам населення. І задля подолання цієї несправедливості вони готові голосувати за тих, хто пропонує прості розв’язання – правих популістів із гаслами про відновлення історичної, економічної, геополітичної справедливості.

Посилюється гостра поляризація суспільства за кількома лініями поділу

Сподівання на те, що правого євроскептичного президента урівноважить проєвропейський і ліберально налаштований уряд Дональда Туска, не виправдовуються. Попри те, що нинішня коаліція має більшість у парламенті, Кароль Навроцький матиме право вето щодо всіх урядових ініціатив. Фактично він здатен паралізувати роботу уряду. Виходом стане або переформатування коаліції чинним складом парламенту, або дострокові вибори.

Сценаріїв перезавантаження чинного парламенту кілька. Один із них запропонував багаторічний лідер партії «Право і справедливість» Ярослав Качинський – запровадити уряд технократів до чергових парламентських виборів 2027 року. Іншими словами, йдеться про відставку Дональда Туска, зосередження на технічному урядуванні й неспроможність лібералів реалізувати свої плани, включно з реформою правосуддя чи скасуванням заборони на аборти, запровадженої за правління партії «Право і справедливість».

Інший сценарій – переформатування коаліції. У нинішньому складі слабкою ланкою є «Третій шлях», об’єднання центристської партії «Польща 2050» Шимона Головні та Польської селянської партії, яку очолює міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш. Після невдалої участі Головні у президентських виборах, де він посів п’яте місце, не набравши й 5 відсотків голосів, його авторитет у «Третьому шляху» похитнувся. У разі розколу об’єднання Косіняк-Камиш може підтримати уряд, запропонований партіями «Право і справедливість» та «Конфедерація».

Якщо ж Дональд Туск вирішить утриматися на посаді, клінч із президентом неминуче призведе до дострокових виборів. На них «Право і Справедливість» та «Конфедерація» сподіваються покращити результати – їхні висуванці Кароль Навроцький, Славомір Менцен і Ґжеґож Браун посіли на виборах перше, третє та четверте місця.

Польща увійшла в зону політичної турбулентності, і це цілком може позначитися на її зовнішньополітичному позиціонуванні

Не виключено, що сам Дональд Туск теж схилиться до дострокових виборів. Адже нині ліберального виборця легше мобілізувати закликом не допустити реваншу правих. Можливо, це буде вигідніше, ніж кілька років політичної бездіяльності й боротьби у 2027 році в умовах повної консолідації правих сил.

Проте ризики дострокових виборів для чинної влади високі. Навіть мобілізація виборців не гарантує успіху, а альянс «Права і справедливості» та «Конфедерації» стане суворою реальністю. Навіть у разі перемоги лібералів їхня більшість, імовірно, не буде конституційною, що дозволить президентові Навроцькому блокувати всі урядові ініціативи.

Регіональний вимір

Так чи інакше, Польща входить у зону політичної турбулентності, і це неминуче позначиться на її зовнішній політиці. Польща разом із Румунією є локомотивами регіональних ініціатив: «Бухарестської дев’ятки» та ініціативи «Тримор’я». Однак новообраний румунський президент Нікушор Дан відкрито підтримав Рафала Тшасковського, тож «хімії» між Даном і Навроцьким не передбачається.

Крім того, з новим президентом і, ймовірно, новим урядом Польща опиниться серед євроскептичних урядів прем’єра Угорщини Віктора Орбана та Словаччини Роберта Фіцо. Після осінніх виборів у Чехії до них може приєднатися і кабінет на чолі з Андреєм Бабішем.

Є ризики й для регіональної єдності в питаннях безпеки. У Центральній Європі є уряди, що симпатизують Росії, зокрема уряд Угорщини. Свого часу проросійська позиція Віктора Орбана спричинила розрив із Ярославом Качинським. Польща тоді дистанціювалася від Угорщини, зокрема й через різні підходи до підтримки України.

Сторінка беззаперечного братерства між Україною та Польщею перегортається

Нині багато хто сподівається, що бодай у питаннях безпеки політика Польщі залишиться сталою. Вирішальне слово зберігає Ярослав Качинський, який є «хрещеним батьком» Навроцького в політиці. Але сам Качинський неодноразово натякав на можливий відхід із політики, тож Навроцький уже має нагоду реалізувати власні погляди. Якщо він орієнтуватиметься на «Конфедерацію», підтримка України може набути «транзакційного» характеру.

Щодо просування України до ЄС – ризики ще вищі. Навіть чинний польський уряд розуміє, що вступ України означатиме економічну конкуренцію, адже структури економік двох країн подібні. У разі приходу до влади правого уряду разом із правим президентом просування України до ЄС може сповільнитися. Суперечності лише загостряться – і в економіці, і в питаннях історичної пам’яті, і через проблему українських мігрантів, що є зручною темою для популістів.

На цьому тлі складається враження, що етап беззастережного братерства завершується, і обидві країни перейдуть до нової моделі відносин, побудованої на транзакційності, де відмінності в розумінні справедливості ставатимуть дедалі очевиднішими.