У вересні в гірському містечку Квайсі з’явилася п’ятиметрова бронзова статуя. Вона зображує молодого південного осетина, який іде в бій з триколором в руці і з піднятою гвинтівкою – тією зброєю, з якою він, як кажуть, загинув під українським портовим містом Маріуполем, воюючи разом з російськими військами. Цей вражаючий пам’ятник – ілюстрація того, як зростає прихильність Південної Осетії до Росії та її війни в Україні. З початку вторгнення в 2022 році понад 1000 чоловіків з цього маленького 32-тисячного регіону долучилися до російського війська. Навіть в столиці, Цхінвалі, впадає в око відсутність чоловіків призовного віку: вулиці зараз переважно заповнені літніми людьми та молодими хлопцями. Щонайменше 60 місцевих жителів загинули в Україні, і кожен похорон стає урочистою подією, куди приходять і місцеві, і російські високопосадовці.

З погляду південних осетинів доля Росії в Україні матиме великий вплив на їхню долю. Після вторгнення Росії в Грузію 2008 року Москва визнала незалежність Південної Осетії та Абхазії – двох грузинських регіонів, які залишалися непідконтрольними Тбілісі з початку 1990-х років, після розпаду СРСР.  Взяли її приклад лише кілька союзників, тож Москва залишилася головним фінансовим, політичним і військовим спонсором цих сепаратистських анклавів. На тлі війни в Україні міжнародна підтримка територіальної цілісності Грузії тільки зросла. «Якщо Росія програє, це буде й наш кінець», – сказав мені один південноосетинський політик.

Південна Осетія нині виконує функцію ключового російського військового форпосту на Південному Кавказі

Південна Осетія нині виконує функцію ключового російського військового форпосту на Південному Кавказі. З 2008 року в цьому гірському анклаві в центральній частині Грузії з’явилися десятки військових об’єктів, багато з яких збудовано під егідою 4-ї російської військової бази. З головної дороги, що сполучає схід і захід Грузії, червоно-білі вежі зв’язку, окопи й укріплення видно навіть без супутникових знімків. Хоча частину важкої техніки перемістили з Південної Осетії в Україну в 2022 році, грузинська розвідка і західні посадовці вважають, що Росія зберегла не менше половини накопиченого тут з 2008 року. Цього достатньо не тільки для збереження контролю над Грузією, але й для ширшого моніторингу південнокавказького регіону.

Внутрішні чвари в Південній Осетії не виходять за рамки лояльності до Росії, навіть на тлі війни в Україні, тож мало кого в Кремлі турбують. Навесні 2022 року підтримуваний Москвою Анатолій Бібілов, який тоді балотувався на другий фактично президентський термін, спробував заручитися підтримкою, запропонувавши ще один референдум про приєднання до Росії. Фурору його гасло не викликало, і пропозицію швидко анулював його наступник, опозиційний кандидат Алан Ґаґлоєв, який донині є фактичним лідером. «Не нам, а Москві вирішувати, коли (і чи) ми станемо частиною Росії», – сказав мені один з прихильників Алана Ґаґлоєва в фактичному парламенті. Будь-яка місцева адміністрація воліє «не розхитувати човен» без прямої вказівки з Москви.

Стабільність політичного ландшафту Південної Осетії вже давно перестала турбувати Росію. Востаннє Кремль був змушений відправити екстрену делегацію для врегулювання локальної кризи під час Снігової революції 2011 року, коли жителі регіону попри грудневий холод вийшли на підтримку опозиційної кандидатки, жінки, яка перемогла на виборах. Москва вирішила призначити компромісного кандидата фактичним президентом Південної Осетії. Відтоді єдине серйозне непорозуміння між Цхінвалі та Москвою викликають регулярні вимоги Росії скоротити роздутий штат місцевих органів влади, який майже повністю фінансується з російських субсидій, більших, ніж навіть для деяких російських республік на Північному Кавказі. «Медсестра в районній клініці може дозволити собі кілька квартир і відправити дітей навчатися за кордон на саму зарплатню, – розповів мені місцевий журналіст. – Південна Осетія – рай для корупціонерів».

Росія має можливість за потреби схилити Цхінвалі в бік більш примирливого ставлення до Тбілісі

Завдяки своєму величезному впливу Росія має можливість за потреби схилити Цхінвалі в бік більш примирливого ставлення до Тбілісі. Після вторгнення в Україну грузинські спецслужби помітили значні зміни: вперше після війни 2008 року, схоже, настав «медовий місяць», що позначається меншою кількістю серйозних інцидентів і швидшим вирішенням конфліктів на кордоні (який контролюють російські прикордонники) між Південною Осетією і рештою Грузії. Такі зміни, ймовірно, пов’язані з потребою Росії зосередити ресурси на конфлікті в Україні та підтримувати гарні взаємини з правлячою в Тбілісі «Грузинською мрією», яка відмовилася долучатися до західних санкцій проти Москви. В лютому Росія анулювала паспорти трьох відомих фактичних парламентарів Південної Осетії, які, незважаючи на попередження, продовжували націоналістичну кампанію з перегляду кордонів регіону, а саме заявляли претензії на більшу частину грузинської території. Це рішення стало ножем в спину для Цхінвалі і вплинуло навіть на союзників нинішнього фактичного керівництва.

Проте зміни у відносинах Росії з Грузією не означають докорінних змін в ширшому геополітичному ландшафті. Південна Осетія, майже повністю оточена грузинською територією і сполучена з Росією всього одним тунелем в високих горах, за логікою має відновити зв’язки й рано чи пізно знову об’єднатися з рештою Грузії. Москва може прагнути тіснішої співпраці й відносної стабільності в Південній Осетії, але вона навряд чи відмовиться від значних інвестицій в військову інфраструктуру чи від стратегії утримування нечисленного південноосетинського населення в фінансовій залежності для лояльності. Як зауважив один грузинський політик, радше можна казати про зсув Грузії до російської сфери впливу, ніж про відмову Росії від де-факто анексії Південної Осетії, яка значною мірою вже відбулася.

Переклад з англійської Дар’ї Прусенко

Оригінал статті вийшов на сайті ISPI, переклад публікується з дозволу правовласника