У Німеччині, країні високих технологій, американські технологічні мільярдери тривалий час були в пошані. Це стосувалося інноватора та засновника корпорації Apple Стіва Джобса, який, завдяки аскетичній харизмі й неабиякому таланту до публічних виступів, здобув значну аудиторію прихильників. Зараз це стосується Ілона Маска, якого вважають новатором у галузі автомобілебудування та пророкують славу людини, яка остаточно поховає двигун внутрішнього згоряння. Це стосувалося і лайдака на вигляд та засновника Meta Марка Цукерберга, чия найвідоміша соціальна мережа Facebook не визнана так само корисною, як iPhone або Tesla, але завжди мала атмосферу візіонерського продукту. Фільм Девіда Фінчера «Соціальна мережа» ще більше закріпив таке враження у суспільному сприйнятті, викликаючи суміш трепету і захоплення.

Минає час, усе змінюється. Джобс помер. Маск – в очах багатьох – перетворився на суперлиходія, який, зневажаючи німецький дискурс, обзиває канцлера «некомпетентним дурнем» і як гість мережі строчить дописи на користь націоналістичної право-популістської партії AfD («Альтернатива для Німеччини»). А Цукерберг що? Скидається на те, що він дедалі частіше бере приклад зі свого колеги мільярдера. Таке враження складається з реакції на ролик в Instagram, в якому 40-річний бізнесмен оголосив про різноманітні зміни у своїй інтернет-імперії. Серед найважливіших змін більша свобода слова, дозвіл на висловлювання суперечливих думок на теми, зокрема, міграції й гендеру, а також дозвіл не користуватися послугами фактчекерів, які ретельно перевіряли б дописи на предмет їхнього змісту і у разі їхньої неприйнятності видавали б попередження.

Можна припустити, що це в кращому випадку такі собі зауваги на берегах, а надто через те, що стосується це лише США. У самій Німеччині, завдяки Закону про цифрові послуги Європейського союзу, мало що зміниться. Варто зазначити, що хвилювання зростає і лунають гучні голоси осуду з боку преси, яка знову вважає, що демократія опинилася в небезпеці. Різкі реакції дратують через те, що, з одного боку, така ситуація відображає химерний погляд на Meta-платформи як на своєрідну цифрову трагедію, а не комерційну онлайн-пропозицію, до якої застосовується стара ринкова модель love it or leave it («люби або покинь»). З іншого боку, через звинувачення в тому, що корпорація Meta рубає давно встановлені стовпи обміну думками, хоча насправді це відносні інновації. Не забуваймо, що Facebook використовує фактчекінг лише з 2016 року, Instagram – з 2019-го. Підбивати підсумки через певний час – не порушення. Розуміння того, що ви перегнули палицю, також не є незаконним.

Підбивати підсумки через певний час – не порушення. Розуміння того, що ви перегнули палицю, також не є незаконним.

Перевірка фактів, зокрема, є аж ніяк не безпроблемною. На тлі неоднозначних випадків, пограничних заяв і двозначних тверджень перевірка фактів у інтернеті є проблематичною. Ось приклад: політик А вважає, що рівень безробіття становить набагато більше, ніж п’ять відсотків. Тим часом фактчекер може проглянути дані статистики й стверджувати, що це неправда. Це призведе до неправильної оцінки сенсу твердження, що полягає в тому, що п’ять відсотків не відображають реальної кількості безробітних осіб (деякі групи населення не включені в статистику). Не менш двоякою є думка, що певним твердженням бракує доказів і що на практиці розуміється як спростування цих тверджень. Одначе те, що не можна довести, не обов’язково є неправдою, а навпаки – припущенням з відкритою правдивістю. Фактчекер, ймовірно, вказав би на відсутність доказів того, що довірені особи президента США Річарда Ніксона прослуховували штаб-квартиру Демократичної партії наприкінці 1972 року. При цьому хід його думок не був би хибним.

Стосовно нотаток спільноти, що мають прийти на зміну фактчекінгу, видання Der Spiegel пише, що в майбутньому «рішення про те, що є правдою, а що ні [...] Meta [передасть] користувачам». Це також свідчить про химерний погляд на речі, ніби згадані користувачі менш здатні до цього, ніж приватні постачальники послуг, або ніби взагалі існує потреба ухвалювати такі рішення і надавати операторам соціальних мереж статус агентств правди. Протилежну позицію аргументувати легко: соціальні медіа – це платформи, користувачів яких немає потреби ані навчати, ані щось їм пояснювати. Спілкуючись із кимось у пабі або спортивному клубі, ви самі вирішуєте, яким словам цієї людини можна вірити. Здоровий скептицизм відносно почутого – це основа комунікації та здорового глузду. Зрозуміло, що те, що діє для знайомств у пабах, має діяти й у цифровому просторі.

Невдоволення ліквідацією процесу фактчекінгу може розглядатися насамперед як ознака недовіри до здатності людей до оцінки того, що відбувається. Простіше кажучи, їхньої здатності думати самостійно і мати власні судження. Можна заперечити, що в цифровому просторі є користувачі, які хотіли б заперечувати цю здатність через власну надмірну довірливість або ідеологічну впертість. В обох випадках перевірка фактів допомагає тільки частково, адже в довгостроковій перспективі навряд чи здатна переконати надміру довірливих, а от ідеологів, навпаки, може переконати в правильності суджень, даючи відчуття, що на їхні політичні переконання несправедливо нападають. Якщо припустити певну ймовірність успіху, залишається неприємний осад від того, що в якомусь сірому світі в тіні сидять треті особи, які піднімають або опускають великі пальці, оцінюючи правильність суперечливого контенту. Іншими словами, вони самі вирішують, де межа між правдою і брехнею, між відсутністю контексту і достатнім контекстом.

З правим популізмом усе це не має нічого спільного

Певною мірою видається, що в Німеччині менше стикаються зі змінами, на противагу тому, що їм вкотре показують з-за кордону. З цього погляду такий крок Цукерберга – це насамперед ще один акт на сцені європейсько-американського цифрового театру, що регулярно розважає глядачів спецефектами, такими як виплата штрафів і театральний грім. Тут стикаються два цілковито відмінні менталітети: європейське неприйняття грубої, образливої або брехливої мови та американське прагнення до безумовної свободи слова, бажання, щоб держава встановлювала кордони, і переконання, що найкраще про власні справи можуть подбати самі громадяни. Обидві ідеї є легітимними, їх можна відстоювати, наводячи розумні аргументи. Проте не можна впадати в самозаспокоєння чи поблажливість, так, ніби відомо єдино правильне співвідношення між автономією та втручанням.

Звучить дещо дивно, коли видання Der Spiegel звинувачує Цукерберга у використанні «правопопулістських бойових слів» на тій підставі, що в його заяві йшлося про «цензуру» та «старі медіа». Правда полягає в тому, що критика цензури в англійській не має такого тоталітарного впливу, як німецький аналог, який загалом також має прямолінійний потужний характер («цензури немає»). Те, що пишномовно перекладають як «старі медіа», в оригіналі є legacy media, терміном з позитивною конотацією, що також використовується у виданні Washington Post або на факультетах медіанаук. З правим популізмом усе це не має нічого спільного. Це, радше, загальновживаний термін із незначним потенціалом для серйозної лінгвістичної критики.

Краще було б поміркувати, чи мають сенс деякі коментарі Цукерберга. «Ми дійшли до точки, коли помилок просто занадто багато», каже він, маючи на увазі численні випадки, коли внутрішня система модерації давала збої, а достовірний контент просто видаляли. Не менш важливим є аргумент, що фактчекери – незалежно від їхньої корисності – часто створюють враження політичної заангажованості і руйнують більше  довіри, ніж створюють. Не всім це подобається, проте не може не турбувати той факт, що кожна нова брехня Дональда Трампа ретельно фіксується, але заяви про нібито зв’язки нового президента з Росією рідко отримують належні сліди. Стилізація Цукерберга, який довгий час відстоював ліберальні ідеї і нав’язував собі політичний нейтралітет під час виборчої кампанії 2024 року, як правого з таких міркувань, є останнім, але, можливо, найкращим доказом того, наскільки далеко дебати загрожують відійти від фактів.

Переклад з німецької Ірини Савюк