20 серпня Такер Карлсон опублікував відео у соцмережі, раніше відомій як Twitter. На ролику тривалістю в три з половиною хвилини радісний Карлсон відвідує посольство Сербії в Будапешті, щоб зустрітися з президентом Сербії Александаром Вучичем. Колишній ведучий Fox News називає Вучича «розумною та обізнаною» людиною з «точкою зору, яку нечасто побачиш у США».

Наступний кадр – Карлсон у посольстві, енергійно тисне руку міністру спорту Сербії Зорану Ґаїчу та міністру фінансів Сініші Малі. Далі вони говорять, і Карлсон час від часу пронизливо регоче у своєму фірмовому стилі. Захоплений Малі розповідає Карлсону, що його старший син – «величезний прихильник» ведучого, а Ґаїч більш стримано переказує ключові моменти своєї знаменитої кар’єри тренера з волейболу. Вучич просто слухає і тільки зрідка щось коментує, поводячись спокійно й шанобливо, як він завжди це робить у присутності відомих гостей з Заходу. 

Розмова настільки приязна, що на якусь мить можна забути, що це сербський уряд так розслаблено почувається на американському телешоу. При цьому Сербія, як не подивися, – найбільш антиамериканська країна в Європі. Хоча Сербія досить приязна до відвідувачів зі США, ставлення до політики Вашингтона тут зовсім інакше.

Бомбардування Сербії військами НАТО у 1999 році, а також підтримка США незалежності Косово, проголошеної у 2008 році – у той час як Белград все ще сприймає Косово як свою південну провінцію – серйозно похитнули двосторонні відносини. Одне опитування показало, що майже 60 відсотків сербів виступають проти співпраці зі США.

Непереборні на перший погляд відмінності

Водночас у відносинах може настати новий етап. Посольство США у Сербії прагне зміцнити відносини з Вучичем навіть попри авторитарну природу його десятилітнього правління та темне політичне минуле на посаді міністра інформації Сербії в часи, коли президентом Югославії був Слободан Мілошевич, наприкінці 1990-х.

Для американців Вучич – людина, з якою можна мати справу. На їхню думку, він прагне реалізувати «критично необхідні економічні реформи» – наприклад, переглянути закон про працю на користь іноземним інвесторам і на шкоду сербським робітникам. Вважається, що він готовий майже на все, щоб зберігати владу у своїх руках, а отже, його можна схилити до потрібних Заходу угод, навіть з питань Косово. Крім того, його сприймають достатньо автократичним, щоб тримати в руках маргінальні елементи серед сербських праворадикалів, і при цьому достатньо сильним, щоб стримувати відверто проросійського лідера Сербської Республіки Мілорада Додіка, який періодично порушує питання відокремлення від Боснії і Герцеговини.

Вироблені в Сербії боєприпаси тихцем потрапили на поле бою в Україні

Від початку повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року посольство США у Белграді активно конкурує з Росією за прихильність Сербії. Поки що Сербія відмовляється запроваджувати санкції проти Росії, попри неоднозначні реакції на інших форумах, але в ООН вона неодноразово голосувала за те, щоб засудити вторгнення та порушення територіальної цілісності України.

Ще більше значення має те, що вироблені в Сербії боєприпаси тихцем потрапили на поле бою в Україні. Хоча поставки зброї нещодавно припинилися після того, як Міністерство фінансів США ввело санкції проти голови сербської розвідки. У червні Вучич скромно прокоментував це для Financial Times: «Чи можливо, що це відбувається? Не сумніваюся, що можливо. А яка для нас альтернатива? Не виробляти їх? Не продавати?»

Крім того, посольства США у Белграді та Приштині активно звинувачували прем’єр-міністра Косово Албіна Курті за нещодавні спалахи насильства на півночі Косово. З ними погодилася значна частина медіа – як видно з цього досить однозначного твердження у виданні The Economist: «Цього разу провина насамперед лежить на етнічних албанцях Косово». Таке навдивовижу різке засудження Приштини чимало людей сприйняли як чергову спробу заслужити бали у влади Сербії.

Робота над репутацією

У той час як США прагнуть покращити відносини з Сербією, Белград докладає зусиль, щоб покращити свій образ по той бік Атлантики. Останніми тижнями сербський уряд залучив новий перелік відомих лобістів для просування своїх інтересів у США. Імена та досвід цих людей свідчать про багатовекторний підхід: Сербія прагне змінити громадську думку, повпливати на медіа та політичних лідерів. 

Наприкінці липня уряд Сербії найняв KARV Communications, PR-компанію з Нью-Йорка. За останній місяць до бази даних Закону США про реєстрацію іноземних агентів було додано низку «зареєстрованих іноземних агентів», які працюють на Сербію – закон вимагає, щоб особи, які представляють іноземні інтереси, розкривали таку інформацію публічно. Ці зареєстровані особи, які всі працюють з KARV Communications, мають намір «допомагати у просуванні та поясненні різних політичних ініціатив уряду Республіки Сербія за допомогою комунікації з медіа та відповідними групами у США».

Серед нових реєстрантів – така собі Алана Абрамсон, випускниця школи журналістики Університету Колумбії, яка нещодавно працювала продюсеркою на CNN. Раніше вона була репортеркою Time у Білому домі та Конгресі. Можемо припустити, що тепер вона використовуватиме свої численні контакти в ЗМІ та політиці для просування інтересів сербського уряду. Уряд також залучив до співпраці Адріана Каратницького, позаштатного старшого наукового співробітника Євразійського центру Atlantic Council, який часто пише матеріали для Foreign Policy та Foreign Affairs, а раніше працював директором Freedom House. Каратницький довгий час залишався неоднозначним лобістом не менш неоднозначних урядів-клієнтів – кілька років тому його компанія Myrmidon Group працювала з Додіком, керівником Сербської Республіки. 

Кілька лобістів Сербії, які нещодавно зареєструвалися, дещо більш знайомі балканській аудиторії. Ґордон Бардош колись працював заступником директора Інституту Гаррімана в Університеті Колумбії. Він великий прихильник ідеї, що балканські країни з мусульманською більшістю сприяють ескалації ісламістського насильства. У 2021 році у колонці для «National Interest» Бардош розкритикував уряд США за «послідовну підтримку найгірших діячів на Балканах». Вучича Бардош явно таким не вважає. 

Сербія не вперше наймає топових іноземних лобістів і радників: до них належать опальна британська PR-компанія Bell-Pottinger, колишній міністр закордонних справ Італії Франко Фраттіні, колишній канцлер Австрії Альфред Ґуссенбауер, колишній прем’єр-міністр Британії Тоні Блер, а ще – Шері Блер, колишній посол США в Сербії та Чорногорії Білл Монтґомері та колишній мер Нью-Йорка Руді Джуліані. Ці знаменитості дали Вучичу та його Сербській прогресивній партії завоювати на міжнародній арені довіру, якої вони прагнуть, та створити для них наратив спокути – причому без жодних дій, які б цю спокуту підкріплювали.

Ретельно продумана пропаганда 

Щойно вийшов трейлер фільму під назвою Heroes of Halyard. І без того суперечливу кінострічку напряму й опосередковано фінансував уряд Сербії, зробивши її максимально доречним пропагандистським фільмом з нагоди поліпшення відносин між Сербією та США.

У фільмі розповідається про історію порятунку під час Другої світової, в якій сербські «четники» допомогли евакуювати збитих американських авіаторів з території під німецькою окупацією. Фільм виконує кілька важливих функцій: висвітлює позитивний момент в історії відносин Сербії та США, заохочуючи США до вдячності; намагається відбілити репутацію четників, які співпрацювали з нацистами, однак у фільмі зображені як герої, а також знецінює внесок справжніх героїв, партизанів, які зрештою й перемогли нацистів. Зважаючи на антикомуністичні настрої, фільм явно створений якраз для націоналістичної (але прозахідної) аудиторії в Сербії та консервативних глядачів у США.

Ті, хто давно прагнув змін у Сербії, щоб вона стала «нормальною західною країною», можливо, скоро дочекаються здійснення свого бажання

І тут повернімося до появи Вучича на шоу Такера Карлсона. Ролик вийшов буквально за кілька днів до перших президентських дебатів від Республіканської партії. У ньому імідж сербського уряду покращують для найбільш сприйнятливої до цього аудиторії – західних правих популістів, у надії, що один з їхніх кандидатів переможе на президентських виборах 2024 року.

Критики значної частини західної політики щодо Сербії часто не враховують, що таким і буде це зближення – це не Сербію змусять дотримуватися хваленого порядку, заснованого на правилах, на якому стоять ліберальні демократії (з відповідною правозахисною риторикою та зовнішньополітичними вподобаннями), а вона сама почуватиметься на своєму місці серед неліберальних правих популістів Америки та Європи. Ті, хто давно прагнув змін у Сербії, щоб вона колись стала «нормальною західною країною», можливо, скоро дочекаються здійснення свого бажання, але саме значення ідеї «нормальна західна країна» тим часом могло серйозно змінитися.

Переклад з англійської Наталії Сліпенко

Це спільна публікація Social Europe та IPS Journal.