Інтерв’ю провела Алена Білінґ

Як приймали українських біженців у Європі після початку [повномасштабної] війни?

Прийом характеризувався широкою участю громадянського суспільства. Тільки в перші три тижні до Європи приїхали три мільйони людей. Це відбулося так швидко, що державні структури не могли впоратись, і громадяни, а також окремі міста взяли відповідальність на себе.

Європейський союз відреагував через тиждень, забезпечивши «тимчасовий прихисток» та утримавшись від розгонів і депортацій. Це був дуже хороший крок. Він дозволив звичайним громадянам в усій Європі приймати людей у себе вдома. Українці, своєю чергою, отримали можливість їхати будь-куди за власним вибором. Тобто йдеться про модель вільного вибору – те, що раніше вважали неможливим. Завдяки відкритості для участі європейських громадян та наданню українцям права вибору місця проживання вдалося уникнути конфліктів між європейськими державами й зробити прийом настільки гармонійним, що нині це питання практично відсутнє в суспільних дискусіях.   

Що можна було би покращити в тому, як українців прийняли в різних країнах Європи?

Всередині Європи існує значна нерівність. З одного боку, є країни, які прийняли багато українців, і цікаво, що це зовсім не ті, які безпосередньо межують з Україною, а Чехія та Естонія. Нині близько трьох відсотків їхнього населення становлять біженці з України. З іншого боку, є країни, які прийняли дуже мало людей. Це, зокрема, Угорщина, Франція та Швеція. Отже, розподіл дуже нерівномірний. Життя після в’їзду також різниться залежно від країни. В деяких країнах дві третини дорослих біженців уже працюють, у той час як в інших їхня зайнятість дуже низька. Тобто структура прийому біженців своя в кожній країні. Але найцікавішим є те, що це не призвело до жодних внутрішньоєвропейських конфліктів.

Звісно, в перші місяці були певні складнощі, а в деяких країнах, наприклад, в Польщі та Чехії – протести проти прийому українських біженців. Але переважна більшість населення була й є за те, щоб їх приймати, та загалом їхнє прибуття було організовано досить добре, з огляду на те, що понад чотири мільйони українців, які дістались Європи, зараз користуються механізмом тимчасового прихистку.

В деяких країнах дві третини дорослих біженців уже працюють, у той час як в інших їхня зайнятість дуже низька

А от прогнози дещо тривожні. Спочатку люди сподівалися, що війна скоро закінчиться й більшість біженців зможе повернутись додому за кілька місяців. Власне, саме тому прийом офіційно називався «тимчасовим прихистком». Але все виявилось не так, і кінця війни досі не видно. Тож Європейський союз загалом та окремі його члени тепер змушені шукати способи створити нові перспективи для українців, які покинули свою країну. Зокрема, йдеться про можливість для дітей ходити до школи, а для дорослих – знайти житло й роботу та інтегруватися в суспільство. Якщо лікарка понад рік не має практики, це погано – не лише для самої лікарки, а й для країни, що її приймає. Те, що біженки, які є висококваліфікованими спеціалістками (до Європи приїхала, можна сказати, жіноча економічна еліта України), не можуть належним чином застосовувати свої навички – велика проблема.  

Які висновки з цього всього може зробити європейська система надання притулку?

Згадана мною система вільного вибору, що нею українські біженці мали нагоду скористатись, чудово себе показала. Подібні системи можна було б застосувати й до інших великих груп біженців, наприклад, сирійців. Вони мають включати зняття заборони на працевлаштування та забезпечення негайної інтеграції в суспільство, а також можливість для людей приймати біженців у себе. Ще один висновок полягає в тому, що європейські громадяни виявились дуже дружніми та чуйними. Звичні припущення, що люди бояться мігрантів, як з’ясувалося, далекі від істини. Натомість контакт між місцевим населенням та біженцями від початку був дуже інтенсивним, що відіграло надзвичайно важливу роль в успішному вирішенні ситуації.

Чи може це, на вашу думку, стосуватись також біженців неєвропейського походження?

Готовність прийняти біженців приємно вражала й 2015 року. Щоправда, потім її підірвала адміністративна діяльність держав, кампанії проти біженців і, звісно, теракти. Все це частина правди. Проте спрощене пояснення з посиланням на культурні розбіжності – шлях в нікуди. Дуже велике значення має той факт, що війна проти України точиться просто на кордоні з ЄС. Підхожим прикладом може бути прийом сирійців Туреччиною. Тоді теж було близько чотирьох мільйонів біженців, велике бажання їх прийняти та значні успіхи Туреччини, які варто відзначити.

Особливість української міграції – дуже велика кількість розділених сімей

Особливість української міграції – дуже велика кількість розділених сімей. Її тимчасовий характер зумовлений також тим, що багато жінок з дітьми живуть в інших частинах Європи, поки чоловіки, як військовозобов’язані, залишаються в Україні. Постійний зв’язок з батьківщиною та можливість відвідування також робить нинішню ситуацію з біженцями унікальною. Тісні сімейні зв’язки забезпечують постійний контакт з охопленою війною Україною.

Як на все це вплине новий міграційний пакт ЄС, який нещодавно ухвалили європейські лідери? Цю угоду критикували за те, що вона створює додаткові проблеми на кордонах ЄС. Що ви думаєте про це?

Боюся, не спрацює. Цей пакт було представлено як компроміс між прикордонними країнами ЄС, які потребують додаткової допомоги з шукачами притулку, й тими, хто наполягає, що біженців, які без дозволу пересуваються всередині ЄС, стало забагато. Згідно з ним, шукачі притулку мають перебувати у відповідних установах на зовнішніх кордонах ЄС, поки розглядаються їхні заявки – з більш суворою процедурою для тих, кому, як вважається, навряд чи буде надано притулок. Неприкордонні країни зможуть обирати: прийняти певну кількість шукачів притулку чи зробити внесок у спільний фонд ЄС. Пакт іще має пройти остаточне обговорення в Європарламенті.

Якщо взяти Грецію, її підхід до вирішення проблем так і не змінився попри значну фінансову допомогу від ЄС і те, що переважна більшість біженців їде далі саме звідти. Тож я дуже скептично ставлюся до думки, що ця угода якось покращить ситуацію на зовнішніх кордонах Європи. Дещо більше надії на іспанську владу, яка має не надто значні, але все-таки успіхи. Та мені все одно здається, що практичні труднощі надто серйозні й сама концепція наскрізь пронизана суперечностями.

Переклад з англійської Дар'ї Прусенко